Журнал „Дивосвіт”, 2004, №1.
Джерела духовності. Живопис по-українські.
Щоосені в Париж поспішають віртуози художнього мистецтва -кращі живописці, графіки, скульптори, фотографи… Адже відкривається Осінній Салон – всесвітньо відома виставка з гучним ім’ям і гучною столітньою історією. Минулий рік винятком не став, хіба що розмах Салону-2003 перевершив усе попереднє. Як не як, сотня літ набігла…Скрипіли пера, клацали об’єктиви, аби сфокусувати богемне дійство у всій принаді. Тільки художники та ще критики не зраджували традиції6 одні презентували, інші оцінювали. А між тим згадувались імена славетних попередників – Пікассо, Бенуара, Матісса, Сезанна…
Утім, хто зна, чи докотився б до України відгомін цієї події, якби до списку найперших не потрапила наша землячка.Катерина Косьяненко – саме так звати молоду українську художницю, якій журі присудило найвищу відзнаку.
Для початку трохи біографічного. Пані Катерина – випускниця Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. Киянка. Про фарби-полотна чула мало не з пелюшок – від батьків. З часом захоплення – ну хто з нас не відчував себе Пікассо у 5! – набуло чіткіших обрисів. Катерина вступила до вищої школи, на реставраційне відділення. Однак, невдовзі зрозуміла, що цей фах – не для неї. Зваживши всі „за2 і „проти”, вона „втекла”, – саме так жартома називає свій тодішній вчинок,- на театральне-декораційне відділення, на якому викладав видатний сценограф Лідер.
Театром Катерина Косьяненко цікавилася і раніше. Бувала на виставах. А оформлення сцени, декорації, точніше, те оригінальне, образне, що в них було, впадало в око само собою. Ось і вирішила докласти рук до цієї справи… Що з того вийшло, бачили глядачі Миколаївського музично-драматичного театру, який ставив „Катерину” минулої зими. Перший досвід художницю не розчарував, швидше навпаки; вона впевнена, що декорувати вистави доведеться ще не раз.
Нині ж Катерина навчається на стажуванні у відомого живописця Василя Гуріна. В її майстерні народжується самобутній живопис, який так приглянувся на Осінньому Салоні. Критики пов’язують його з традиціями українського живопису та іконопису. Причому не лише форма, ф й зміст свідчить про те, що до національних тем Катерина не байдужа. Хоча розглядаються вони у дещо незвичному ракурсі. Вірування, звичаї та побут наших „незабутніх” предків,оте поєднання християнського і язичницького правди і домислу,- саме такі аспекти минувшини цікавлять художницю. Їх вона і відтворює – фарбою, пензлем – так, як підказує те підсвідоме почуття, котре ніколи не зраджує митця. І, мабуть, тому світ на її полотні такий яскравий, емоційний, життєдайний…
Я поцікавилася, з яким настроєм краще малюється. Адже картини – це помічаєш з першої хвилини- надзвичайно світлі, приємні зору і душі.
– Настрій буває різним,- говорить Катерина Косьяненко. –Проте, я намагаюсь нічого не робити ображеною, сердитою. Стримую себе, якось утішаю… Не варто братися до чогось з негативними емоціями – навряд чи вийде. Якось я писала роботу, хоча не мала настрою…Тепер вона стоїть в найдальшому кутку. Мабуть, треба переписати…
Думаю, все найприкметніше, найцікавіше, що є в манері Катерини Косьяненко, поєднує живописний твір „Покрова”, який експонувався в Парижі. Він відкриває цикл, присвячений обрядовим святам українців. А Покрова – одне з найбільших. Своїм покровом Богородиця огортає дівчат, які просили щастя-долі, – такий символічний зміст полотна. Особливу атмосферу цього осіннього свята відтворює широка кольорова гама, в якій домінують теплі кольори і відтінки. Авторка тонко відчуває, де і якої барви потребує малюнок. Робота виконана олійними фарбами – це улюблена техніка Катерини Косьяненко. Олія не стримує митця: написане можна змінювати, домальовувати… в це – неминуче. То лише спочатку художник веде картину. Далі – „картина веде художника”…
Отож, підсумуємо, чим так вразила іноземців українська „Покрова”. Майстерністю? Професіоналізмом? Само собою – без них про виставку такого рівня годі й мріяти. Водночас Осінній Салон цінує все цікаве, самобутнє. Якраз таким виявився твір нашої землячки. Він дуже український – за формою і за змістом. Настільки, щоб зацікавити і професіоналів, і пересічних глядачів. Вони не приховували свого інтересу: підходили, розглядали. Хтозна, коли ще випаде нагода побачити щось подібне… У європейському мистецтві зараз переважають надсучасні течії, які національний елемент ігнорують – свідомо чи ні. Тому й не дивно, що „Покрова” так вирізнялася з-поміж усього іншого. „Сучасне мистецтво має свою концепцію, свою драматургію, – вважає Катерина, – але по всьому світу воно дуже схоже. А такого, як наше, немає ніде. Тому українським художникам, коли вже вони задіяні в міжнародних акціях, слід пропагувати саме національне, – і буде цікаво. Бо якщо ж не ми про це розкажемо- то хто?..”
Катерина Косьяненко не раз бувала на міжнародних пленерах- у нас і за кордоном. Проте Осінній Салон – найяскравіша подія в її житті. Принаймі на сьогодні. Така кількість людей, культур, стилів і нахилів – і на одній виставці… Катерина вважає, що їй дуже пощастило – побачити оте все. Один лише Париж чого вартий. Зустрічи з ним – незабутні. „Увесь час хотілося малювати. Дуже красиво – наче з картин Ренуара, Мане і Піссаро!І я потрапила на це велетенське полотно. Шкода, що поруч не було фарб, і я могла робити тільки замальовки, причому нашвидкуруч.Є й класичні начерки вуличок, будинків. Можливо, щось і вийде з усього цього…”
Та яким м би звабливим не був Париж, у скромній киїській майстерні художниця почувається певніше. Вважає,що за межами України поки їй робити нічого. Хоча певні пропозиції з цього приводу були. Доробком пані Косьяненко зацікавилась одна з паризьких галерей: пропонували персональну виставку – для початку, а там – хто зна… Катерина сумнівається в тому, що зможе нести свою культуру, оселившись де-інде. Можливо, це пройде з часом… Натомість вірить, що досягти успіху можна і вдома, – якщо твердо йти до мети: – Треба працювати, – то вже як Бог поможе. Якщо людина дуже прагне чогось, то зрештою їй це вдається. І я, мабуть, у цьому щаслива людина.
Віра Бодак
Нема-нема, та й спалахне зірка на українському живописному небозводі. Запроміниться дивними барвами, здивує світ. Марія Примаченко… Катерина Білокур…
А тепер засяяла зіронька на мистецькому обрії: Катерина Косьяненко…Сподіваємось, що невгасиме світло її самобутньої творчості буде довго зачаровувати душі людей. Благословляємо Вас, пані Катерино!
Журнал „Дивосвіт”
