«Зима. Звенит хрусталь фонтана.
Цвет неба – синий.
Подсчитывает трамонтама
Иголки пиний.
Что год от февраля отрезал,
Он дрожью роздал,
И кутается в тогу цезарь
(верней апостол) ».

Иосиф Бродский


«Араб подносит раковину к уху -
раковина красоты неописуемой.»

Уильям Вордсворт
« Назад

Т Р А М O Н Т А Н А

«Трамонтана» - назва розпеченого, несамовитого середиземноморського вітру, що дує в іспанський Каталонії, на півдні Франції, півночі Італії. Це вітер змін і перетворень, він може викликати неймовірний творчій підйом, або депресію. А депресія за останніми науковими дослідженнями теж стимулює творче мислення... Про трамонтану згадували в своїх творах Габріель Маркес та Іосиф Бродський. Тепер до цієї теми долучилась київська художниця Катерина Косьяненко. Її виставка не спроба аналізу, це спроба чуттєвого відображення мінливості життя.

На зимовому вікні художньої майстерні Катерини лежить велика екзотична мушля. Її привезли з далеких південних морів, вона так і не адаптувалася до нового середовища. Сумує на вікні за втраченим. Такий собі уламок білої приморської скелі, зпущене вітрило легкої маленької яхти. Дивовижна істота „краси немовірної”, згорнулася клубочком і заховала від чужих цікавих поглядів таїни мандрів біля далекіх південних морів... Вона дбайливо зберігає в собі безліч враженнь та відчуттів, в ній вмістилося минуле літо та безліч інших, мрії про наступні подорожі. Ця мушля не тільки скарбничка непевних мрій і фатальних спогадів, вона ще й музична скринька, яка покірно, раз за разом, відтворює шерхіт морьких хвиль, солодкий шепіт вітру, втаємничену, незабутню мелодію моря.

Море, пальми, білий пароплав. Мрія-примара, спекотне, весело прожите, а тому назавжди втрачене літо. Воно було б зовсім загублене в плутанині людської повсякденної пам’яті, якби не п’янкі, солоні поцілунки найчистішого, найпрозорішого Адріатичного моря, вікові кипариси -велетні, рафіновані ренесансні пінії, дивакуваті розлогі африканські пальми. Дивне місце Хорватія. Дивні, загадкові, неоднозначні назви: Задар, Раб, Шибеник, Спліт, Трогір. Щось знайоме і наче призабуте, багато нового, несподіваного, багато італійського цитування: сонми скульптур венеційських левів, вівтарі, створені італійськими різьб’ярами і живописцями.

Пленер 2007 року біля далекого південного моря, серед сонця, серед старого, просякнутого давніми солоними вітрами золотавого каміння. Рожеві, жовтогарячі з червоно-брунатними дахами ляльково-казкові будиночки ("кучі"). Вони ніжно туляться один до одного в містечках, старанно шикуються на вузькій стрічці берега, терпляче продовж віків зустрічають і проводжають сонце. Мариво розпеченого сонця, мозаїка червоної черепиці, стрункість італійських "кампаніл", імплантованих в хорватську землю. Ренесансні золотаві церкви, прикрашені дивними маскаронами з портретами давніх жителів цих місць.

Етюди, написані цього літа, цілком тотожні натурі. Вони ледь-ледь поетизують і театралізують реальне середовище маленьких кольорових приморських містечок. Важко здогодатися, де вони знаходяться: в Хорватії, Іспанії, Італії чи Греції. Є в них щось однакове, типове. В цих етюдах поселилося південне розпечене сонце. Вони переливаються, виблискують яскравими камінчиками, що наче висипалися з калейдоскопу мандрівних вражень, кольоровими жаринкими сонця, мінливими крапельками моря.

Картини, створені художницею на основі пленерних робіт, вібрали в себе асоціативні, чуттєві моменти, але це вже трансформація колись побаченого, переосмислення вражень. Твори були написані в оточенні холодних і вологих осінніх вітрів, сумного зимового Києва. Тому вони мають в собі більш стримані і мінорні настрої. Це вже адаптоване літо, відчуття ностальгії дещо пригасило багатоголосся літньої безтурботності і первісної яскравості вражень. Збільшені, інтерпретовані етюдні мотиви набули більш глибинного узагальнення і просторової монументалізації. В живопис проникли ренесансні образи та теми, це цитування здалося художниці необхідним, вони злилися з образами реальних осіб, що перебували поруч.

Країна, яку малював, ти наче впустив до своего серця. Спочатку ти приїздиш у незнайомий край, де все тобі здається інакшим, незвичним, потім починаєш приглядатися, прислухатися. Починаєш багато чого розуміти, звикаєш, а коли повертаєшься додому – розумієш, що сумуєш за чужим краєм, як за рідною, покинутою десь далеко людиною.

Живопис Катерини Косьяненко сьогодні переформатовиний новими пленерними відкриттями і прозріннями. Він збагатився сонячним світлом, вологим повітрям, простором. Пласка, майже іконописна умовність і декоративність попередніх творів, перетворилася у класичну живописну умовність з об’ємами, світлотінню, рефлексами, новою відчутною матеріальністю і відвертою чуттєвостю.

„Трамонтана”- ключова картина серії. Вона сповнена метафоричністю, підтекстами, аналогіями. Зображення на картині балансують між статикою і рухом, персонажі наче знаходяться у передчутті перетворень, в очікуванні змін, які може зненацька принести несамовитий вітер. Три жіночі постаті досить реальні, вони мають портретні риси, і водночас нагадують деякі прототипи італійського Відродження. Це живописна інвенція улюблених художницею Сандро Ботічеллі і Леонардо да Вінчі. Своєрідне цитування ідеальних типажів, вишуканої пластики, духу та формальних ознак живопису доби Відродженння. Обличчя написані тонко, делікатно із застосуванням багатошарових класичних лесувань. Це дозволяє такому зображенню „світитись” м’яким внутрішнім світлом. Вбрання юних красунь стилізовані під одяг Відродження, вони декоровані вибагливими орнаментами, що пов’язує зображення на картині також із зображеннями на українських барокових іконах.

Ці три жіночі постаті і є фактично зображенням християнських святих: перед нами Катерина, Варвара та Тамара. В ошатних історичних уборах, з традиційними атрибутами святих. Катерина тримає колесо з шипами – символ її мученическої смерті, Варвара - жертовну чашу, Тамара - маленьку церкву. Жінки зображені біля колодцу-фонтану на тлі вишуканого пейзажу з фортецею та ренесансними деревами.

Зображення колодязя-фонтану умовне, це вузька стрічка води на першому плані картини з трьома маленькими листочками, що створюють враження руху води. Ледь примітний слід легкого торкання рукою, миттєво зникає з поверхні води, підкреслюючи плиність часу ...

Ця стрічка води має багатовекторне навантаження в картині. Колодязь в слов’янській і кельтській міфології - джерело натхнення і сакральне місце, канал зв’язку з Потойбічним світом. Місце жертвоприношення і дівочого гадання про Долю. Вважалося, що місце, де розташовано колодязь знаходиться під покровительством Богородиці, і в той же час воно пов’язано з нечистою силою та душами померлих. Три постаті на картині нагадують ще й жриць „Колодязя Бажань” з кельтської міфології. В такий колодязь кидали монетки, якщо бажали повернутися саме на це місце. Так роблять мандрівники і зараз, дуже доречний підтекст для подібного твору, натяк на бажання повернутися до літа, тепла, побаченого краю...

Поряд з жінками видно голову маленького лева, що символізує вищу божественну силу, міць, а ще сонце й вогонь, стихії, що є антитезою стихії води.

Колористична гамма картини стримана, майже монохромна, витримана в межах коричнево-вохристих, оливко-брунатних відтінків, далеких від висвітленого пленерного живопису інших творів серії.

„Екскурсія” – парафраз ренесансних фресок, своєрідна алюзія, апелювання до італійського мистецтва. Живопис картини імітує еффект монументальних розписів. Кольори дещо пастелізовані, приглушені. Персональні відчуття і враження трасформуються художницею через ренесансну стилістику.

„Юхим-Дім" – живопис, в якому простежуються вплив пленерного живопису і нова декоративність, нове для художниці узагальнення, нова образність.

В „Хлібі Елади” знову бачимо цитування жіночого образу, навіяного творами Сандро Ботічеллі. За жіночою напіфігурою - майже сюреалістичний урбаністичний пейзаж з загадковою чоловічою фігуркою у глибині картини і ще більш дивовижними відзеркаленнями міста у вікні. Картина навантажена аналогіями і підтекстами.

„Summer time” – тема для дуета двох жіночих образів. Їх, певно, не можна назвати ренесансними, вони дуже персоніфіковані, вирішені в стилі і дусі оригінальної живописної манери художниці, це ніжний відгомін образів італійського живопису. В цих постатях присутня ніжна пластичність, гармонійність, спорідненість духовною краси і зовнішної довершеності. Вони існують на тлі щільнозабудованого містечка. Контраст гарної, але якоїсь безжальної монолітної архітектури і ніжних, беззахісних створінь...

„Місто його кохання” – найбільш реалістичний пейзаж в серії, написаний під впливом пленерного живопису. Загадковий, сповнений тонкими градаціями кольорів, з реальною повітряною перспективою, з відчутною морською вологістю. Далекий, майже недосяжний острів мрій зі стрункими сакральними кампанілами у центрі, романтичними гребнями гір, що здіймаються до неба...

„Вечеря” – спроба інтерпретації і театралізації ню, апелювання до творів Джованні Белліні, Джорджоне, Рафаеля. Цнотливе оголене жіноче тіло написано ніжним, сяючим, з тонкими рожевими та перлинними відтінками. Стилістично зображення об’єднано з іншими творами серії пейзажем за вікном із знайомими будиночками і шматочком моря з корабликами. Рельєф „Адам і Єва”, що висить на стіні, трактовано у дусі рельєфу з пейзажу „Втеча в Єгипет”.

„Втеча в Єгипет” – біле марево спеки. Ілюзорність абрисів. Місто біля моря з сонними будівлями, що поволі „йдуть” в глибину картини від першого плану, на якому – білий міський мур з рельєфом „Втеча до Єгипту”... Ця картина - підказка, прагнення автора про втечу від буденного оточення, прагнення повернення до втраченого літа? Вибілена поверхня картини, шари фарби накладалися мастехіном, нагадує дорогоцінну плакетку, вкриту нагромадженням слюдяних пластин. Поверхня вібрує, різна фактура по-різному відбиває світло, тому сама картина наче сяє білим літнім жаром. Намальоване місто повністю оповито ним... Воно наче застигло у передчутті змін.

Ідея сонячної літньої виставки серед зими виникла спонтанно, кілька місяців тому, вона не планувалася заздалегідь, тому експозиція досить камерна і різностильова. Катерина Косьяненко показує кілька нових великих картин і кілька літніх етюдів. Якщо картини пов’язані здебільшого з подорожжю до Хорватії та італійськими мотивами, яких в цій країні досить багато, то етюди, представлені на виставці створено за кілька років в різних південних приморських місцинах: Крим, Греція, Хорватія. Стилістично, за настроєм, колоритом твори виставки дуже різняться. Від пастозно написаних матеріально-реалістичних етюдів у дусі Костянтина Коровіна, до рафінованих за стилістикою, витончених за колористичною гамою і легкою манерою написання картин в стилістиці неперевершених фресок доби італійського Відродження.

Різні враження, разні настрої, здається, дуже вплинули на художницю і вона представила на своїй 7-й персональній виставці різностильові живописні інтерпретації моря, сонця, світла, простору, мурованих приморських будиночків. Неначе випробувала оптичні і психоемоційні можливості олійних фарби, намагаючись додати кольору найбільшої сигнітивності. Інколи це спроба досягти найбільшої світлоносності, художниця набирала яскравість, вибуховість тону і кольору, до гранично допустимих меж, підсилюючи звучання якогось одного кольору яскравими декоративними контрастами. Іноді, вона гранично пастелізувала, забираючи гучність кожного кольору білилами та світлом, доводячи картину до стану майже безбарвності. Іноді, намагалась досягти довершеної матеріальності, вірогідності, старанно моделюючи поверхні, фактури, створювала ілюзію повітряної перспективи, простору, вдаючись до прийомів класичного пленерного живопису. Вирізняються кілька картин, в яких процитовано живописні образи італійського Відродження. Вони створюють особливий, витончений настрій феєричного свята...

Різноманітні іпостасі матеріалізованих сентенцій та мрій про щастя, які в данному контексті пов’язані з далекими приморськими краями. Всі твори виставки об’єднані однієї темою „Summer time” та відчуттям радісного, дуже позитивного світосприняття оточуючого нас світу. Тільки іноді, в якійсь роботі зненацька побачиш завуальований натяк на те, що все в цьому світі може зненацька змінитися, розшифруєш застереження: ідилія ілюзорна і не вічна...

Коли розглядаєш ці картини, наче тихенько, під сурдинку зазвучить десь за лаштунками виставки то солодка і п’янка мелодія Джорджа Гершвіна, то метафорична і загадкова „Трамонтана” Б.Г., то протяжна старовинна італійська кантилена...

Лідія Мащенко, мистецтвознавець

« Назад