Містечко Гандольфо – літня резиденція Папи Римського, розташована близько 20 км від Рима.
В пленері брали участь українські та польські художники. Тема іконописного пленера – страждання Богородиці в земному житті, передчуття трагічної долі її Сина.
XV Międzynarodowe Warsztaty Ikonopisów w Nowicy цього разу відбувся у замку Гандольфо. Їх темою були слова ” Ось свого сина – Ось свою Матір”. Майстерня іконологів – це пошук сучасної мови для сакрального мистецтва. Ми шукали натхнення у незліченній кількості храмах, знайденних в Римі, починаючи з цієї найважливішої базиліки Петра, у Galerie d’Arte Modern La Galleria Nazionale, а також нічні розмови. Варто було наголосити на лекції Łukasz Maria Krupski на тему того, чого він досяг у Варшавському архікатедрального собору.Ефект від робіт художників незабаром можна буде побачити на планових виставках, в тому числі в Седльці в Uniwersytet Przyrodniczo-Humanistyczny w Siedlcach на A _ Galeria
“Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив то каже до матері : «оце,
жінко, твій син!». Потім каже до учня: «Оце мати твоя!» (Ів 19:26-27)
За євангелієм від Івана це останні слова, які Христос умираючи на хресті промовив до Матері
та єдиного з апостолів, що залишився з ним на Голготі аж до смерті. Епізод описує лише
євангеліст Іван, який був очевидцем події. Цими словами Христос доручив свою матір
улюбленому наймолодшому учневі, а через нього всім нам. Церква вшановує Богородицю як
матір Бога, але також як матір кожного з нас, яка заступається за нас перед своїм Сином
повсякчас до кінця світу. Це велика тайна єдності Христової Церкви. Слова Спасителя — це
також великий вияв Божого милосердя та любові. Ісус, переживаючи передсмертні фізичні
страждання, думає та піклується про тих, кого залишає: Матір, учня Івана, розбійника, що
покаявся, сотника Лонгина, який за переданням зцілився, коли на нього упала кров з
Христових ран.
В іншому євангельському тексті Христос наголошує на важливості збереження Божих
заповідей, немов би нівелюючи значення кровного зв’язку. Коли після здійснення численних
чудес одна з жінок з народу промовила: «Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що
Тебе кормили!», Ісус відповів: «Блаженні ті, хто слухає Божого Слова і його береже!» (Лк
11:27-28). Це підкреслює значення духовної єдності християн, праведне життя яких
пізнається за їхніми вчинками та думками серця.
Фраґмент євангелія від Івана про Розп’яття звертає також особливу увагу на Божу матір, на її
душевні страждання під хрестом, які їй колись передвістив праведний Симеон: «І меч душу
прошиє Тобі, щоб відкрились думки багатьох сердець!» (Лк 2:35). Богородиця рідко
згадується на сторінках Святого письма. Тут їй відведена непомітна роль, вона ніби свідомо
відходить у тінь на тлі місії Христа й апостолів. Євангеліст Іван не описав чи Марія щось
говорила Ісусові при хресті. Її роль — мовчання та споглядання. Однак значення Марії у житті
Церкви підкреслюється словами Христа на хресті, оскільки саме до неї говорить Ісус перед
смертю. Він звертається до неї словом «жінко», що пояснюють тим, що Христос не хотів
перед воїнами виказати свою матір.
У богослужбах страстей Христових на Великий (страсний) тиждень складеними різними
авторами оспівуються переживання Богородиці під хрестом та при похороні Сина. Ці
молитви більш емоційно описують події про які лаконічно згадали євангелісти. У надгробній
службі Великої Суботи співаються вражаючі слова, які виголошує Спаситель звертаючись до
Богородиці: «Не ридай наді мною, Мати, бачивши в гробі Сина, що його ти в лоні зачала
безсіменно, бо воскресну і прославлюся, і вознесу зо славою безупинно, як Бог, тих, що з
вірою і любов’ю тебе величають.» (ірмос 9 пісні). Ці слова Христа є тріумфальними, вони
заперечують смерть і проголошують невимовну славу для тих, хто величає Божу Матір.
Можливо, під впливом цього ірмоса у візантійському мистецтві появилася окрема
іконографія, яку називають «Не ридай мене Мати» або «Цар Слави», де зображений мертвий
Христос, а біля Нього може бути представлена Богородиця. Символіку цієї сцени має також
композиція Спас – Недрімане Око, де Христос зображений як Еммануїл (у молодому віці),
лежачи, біля Нього можуть бути ангели зі знаряддями страстей та Богородиця.
У давньому іконописі діалог розіп’ятого Христа з матір’ю передається мовчазним стоянням
Марії під хрестом, завжди по праву руку від Нього (для глядача зліва), що символічно
підкреслює її важливе значення в житті Церкви. По праву руку від Христа Богородиця
малюється також у чині Моління та в іконографії Страшного суду. Вона стоїть найближче
перед Богом і має перед ним найбільшу сміливість. Вона є вищою, ніж ангельські сили.
Голова розіп’ятого Христа на хресті нахилена до Його правого рамена, таким чином, Він наче
звернений до Богородиці під хрестом. Рука Марії покладена на грудях, дотуляється до щоки
або вона тримає край своєї одежі, що символічно означає її глибокий духовний біль.
Тримання за край одежі в цій іконографії є знаком плачу. Однак постава Марії не виражає її
фізичного страждання. Лише під упливом західноєвропейського готичного мистецтва у
візантійській та поствізантійській іконографії, у тому числі українській, появляються
композиції, де Богородиця може втрачати свідомість під хрестом, її підтримують жінки-
мироносиці, найчастіше Марія Маґдалина. З очей Богородиці та жінок-мироносиць можуть
текти сльози, вираз смутку підкреслюють зведені та підняті на переніссі брови, волосся, що
вибивається з-під мафорію. Богородиця зображується традиційно у вишневому мафорію та
червоних черевиках, що є знаком її царського роду (Богородиця була з роду царя Давида),
але також підкреслює її духовну роль як цариці неба, як матері Бога. Синя туніка є символом
приснодівства Марії. У лаконічних композиціях Богородицю зображують саму під хрестом,
навпроти неї, з другого боку від Розп’яття, стоїть Іван Богослов. Ця лаконічна іконографія
була поширеною в 11–12 ст. Вона ніби ще більше підкреслює духовний зв’язок між Христом,
Матір’ю та учнем. У багатофігурних сценах з воїнами, жінками-мироносицями,
розбійниками, що розіп’яті обабіч Спаса, більше відводиться увага історичним деталям опису
смерті Христа. Саме так зображена сцена Розп’яття на фресці храму св. Софії в Києві (11 ст.),
що є найдавнішим прикладом цієї іконографії в українському мистецтві. Багатофігурні
композиції Розп’яття поширені у циклах Страстей Христових 15–18 ст.
До образу Розп’яття Господнього зверталися іконописці різних часів, передаючи найбільшу
жертву Христа та Його матері. Композиції Розп’яття увінчували іконостас, зображалися на
різного типу хрестах, релікваріях, ставротеках, оправах євангелій та ін. Сцена Розп’яття з
пристоячими є обов’язковою у циклі Страстей Христових, де часто стає центральною та
виділяється більшим розміром, ніж інші сюжети.
Тема зв’язку Христа з Матір’ю є актуальною у всі часи історії християнства, і в сьогоденні
також, оскільки через неї виражається не тільки євангельська історія, а накладаються реальні
події, емоції та переживання, якими живе суспільство. Зв’язок між розіп’ятим Христом та
Його матір’ю є зв’язком між кожною матір’ю, яка стоїть біля свого невинно вбитого сина.
Особливо в час війни”.
Роксолана Косів
“Київський диптих. Жінка. Чоловік”. Дерево, левкас, акрил, олія
У 2023 видано каталог творів учасників.
