На вернісажі були присутні: ідейна натхненниця виставки, директорка музею пані Yaroslava Tkachuk Єпископ Коломийський і Косівській Юліан (ПЦУ), мер міста Коломії Богдан Станіславський, представник Коломийської єпархії УГКЦ о. Роман Малярчук, колекціонер і меценат, організатор виставки Victor Gyshchuk, завідувачка експозиційного відділу музея Наталія Грицак.
Світлини зі сторінки Yaroslava Tkachuk
Проєкт “Victory” фабульний проєкт, зовсім новий. Всі картини мають одну дату створення – 2022. Проєкт не буквальний, без конкретних локацій, без дат, імен і назв міст. Хоча вони є у підтексті. Тримається на болісних емоціях, миттєвих враженнях та відчуттях. Живопис може бути над актуальним, але для цього є кіно, фото, плакат, графіка. Живопис повинен бути глибинним, багатоплановим. В цьому проєкті немає батальних сцен, понівечених танків, портретів героїв, бруду, болю, мертвих зруйнованих міст і розіп’ятих тіл. Є алюзії, символи, метафори та апелювання до образного ряду й образів традиційного українського іконопису, улюблений прийом художниці. Військові кажуть, що на фронті немає атеїстів. І у Господа всі живі, навіть мертві. І в цих картинах всі померлі воскресли і відродились зруйновані міста. І святі присутні й тексти молитов. І повертаються тиша та спокій. Поки ще тільки на картинах.
У проєкта “Victory” були живописні авторські попередники: тривожний багатолюдний поліптих “Перехід” (2019) і написане для книжки поезій Сергія Жадана “Воїнство” (2019) з тунелем і натовпом людей, майже повністю містично співпадає із березневими фотографіями зруйнованого мосту в Ірпіні 2022.
Катерина Косьяненко розпочала проєкт “Victory” у березні 2022. Жахлива війна, напад Росії на Україну, жах, жорстокість, смерті, сильні емоції стали підґрунтям для створення нової серії картин. Життя розкололось навпіл. До 24 лютого і після. Стало зрозуміло, що далі малювати квіти і пасторалі неможливо. Створювалася серія “Victory” у Чернівцях, в креативному кластері “Млин”, куди запросив приїхати київську художницю колекціонер та меценат Віктор Гищук. Наразі написано 9 робіт, 8 картин вже експонувалися на персональних виставках художниці в Івано-Франківську (“Вибране”, галерея “Ваґабундо”) та Чернівцях (“Місто Че”,галерея “Вернісаж”).
Першою була написана картина “Блокпост”. Це враження від дороги Київ-Чернівці з численними блокпостами, тривогою, вибухами десь поруч. Картина досить декоративна, великою мірою іконописна. Це знову ж таки враження і відчуття з повним усвідомленням всього жаху і абсурдності війни. Але живопис це категорія прекрасного, тому персонажі стилізовані, в броніках, зі зброєю. Новітні герої. Намальовані як святі на іконах – поруч, ярусами, одні над одними. В цьому їх єднання і сила. Середньовічній дракон уособлює сучасне зло.
В серії є два міських пейзажі – ідилічний проникливо вечірньо-синій “Тихо” та тривожно-кривавий “Байрактар”. Там і там будинки. В першому ще живий трохи понівечений жилий. В другому – сіра мертва стіна-примара, схожа на зображення потрощеної Азовсталі.
Як приходять сюжети, чому картини різняться стилістично, пояснити неможливо. В якійсь момент приходить колористичний образ, потім він отримує персонажі, вони починають жити своїм життям, народжується сюжет. Все, картина готова. Почуття, враження через колір і форму стають живописом.
Фігуратив, персонажі на картині – улюблений жанр художниці. Вона конкретизує своє бачення до найменших деталей. Повинні бути зображені саме її персонажі, схожі на іконописних святих. Повинен бути і сюжет, драматургійний конфлікт, який би зачепив глядача, примусив думати і співчувати. Насолоджуватись тонким живописним рішенням і в той же час не бути байдужим до думок і переживань митця.
“Лавка” і “Червона калина” саме такий фігуратив з Ангелами і Святими.
“Весна” легка за колористикою, навантажена емоційно. Це реальна історія повернення до України біженців з дітками. На той момент здавалося, що вже можна повертатись додому з евакуації. В картині немає цитувань. В ній є біль і сподівання. Вона ніби написана з натури людиною, що стояла в цьому натовпі й також сподівалась на краще.
“Сховище” найбільш трагічний твір серії. Написаний після загибелі великої кількості людей під уламками театру в Маріуполі. Стилістично твір подібний до руської ікони. Згадується Рубльов, Діонісій, християнські храми з постатями фрескових святих , що є на території Росії. Іконописні персонажі затиснуті у темному просторі, подібному до печери. Навкруги все палає. Сучасні безбожні покидьки прийшли вбивати українців. Вони не жаліють людей, вбивають дітей, не шанують святині. Невже не ходили до храмів і музеїв, не молились? Хтось сказав, що росіяни перестали бути людьми.
“Паска 2022” із житійними сюжетами про мирне життя нового українського святого. Він в старовинних обладунках із сучасним автоматом і паскою зі свічечкою. Це твір про Воскресіння, життя земне, вічне життя, нових незламних героїв, які боронять Україну.
Найбільш загадковий твір серії “Слова”. Знову бачимо обличчя святих, тло – жовто-блакитне, кольорів нашого прапора. Полотно рясніє словами молитов. Це картина оберіг.
Серія буде продовжуватись. Війна нехай згине навіки. І всі повернуться додому живими. Обов’язково переможемо. Мистецтво допомагає жити і вірити. Мистецтво не дає зневірюватись. А щодо конкретної допомоги країни – на кожній виставці Катерини Косьяненко проводяться благодійні аукціони. 30% від продажу картин передаються ЗСУ.