02.02.2020
Наша п’ята (і остання) Жива Книга про фокусну тему “Самотність. Ресурс чи Покарання?”. Kateryna Kosianenko дякую за довіру та цікаву розповідь про свій особистий Світ
Мала нагоду познайомитися ближче з Kateryna Kosianenko півтора роки тому. Самісінько місяць до того, як Ковід змусив нас усіх закритися в будинках під кештегом #stayathome. Тоді, спільно з Сергієм Жаданом, працювали над книгою «Список Кораблів», в яку всі запропоновані нижче роботи Каті увійшли як паралельна розповідь про важливі життєві теми. В одному випадку Слово, в іншому Зображення.
У мене було завдання фотографувати цикл робіт для передачі в книгу. І це мені дозволило уважно роздивитися кожне полотно, кожну в них дрібничку. Приголомшливі роботи, просочені теплим поглядом на світ, бажанням зрозуміти Всесвіт у всіх його складових. Може тому, іноді у мене виникало відчуття «стоп-кадру», як це буває в фотографії: люди, їхні обличчя, рухи, почуття, емоції ніби зловлені і відображені в якусь мить. Дуже потужно!
Робота в майстерні чергувалася бесідами. Таким чином я відкрила для себе неймовірно цікаву людину, з дивовижною силою в своїй крихкості, з чудовим почуттям гумору, який сплівся з журбою за те, що відбувається навколо. Ці «контрасти» вплинули на мене, як можуть відбитися на нас холод і тепло, світло і тінь в фотографії. До цього часу зберігаю з любов’ю теплі спогади про своі дні в майстерні Каті. З тих часів й прийшло бажання розповісти про неі та іі роботи.
Е: Розкажи з початку трохи про себе…..
К: Я- художник. Скільки себе пам’ятаю, навколо була краса та мистецтво. Батьки створили для мене казкове дитинство- на стінах вдома репродукції Брейгеля та Боттічеллі, прогулянки центром міста, поїдання стиглих груш біля фонтану Термена, ботанічний сад з пахощами розпеченого на сонці самшиту, поїздки, виставки та спектаклі. Татова майстерня, з картинами, освітленим сонцем вікном, фарбами, які так смачно пахнуть та мають такі гарні кольори. Мусила стати художником, іншого шляху не було.
Малюю з дитинства, за цей довгий період були часи і щастя, і відчаю. Щастя, коли твір виходив вдалим, а відчаю- коли не виходило геть нічого, і хотілося втекти та більше ніколи не займатися образотворчим мистецтвом. В дорослому віці, нарешті, я перестала сумніватися в тому, що моє малювання потрібне, бо, насамперед, воно потрібно мені.
Проектів було дуже багато, різних, пробувала працювати в кіно, в театрі, але зрозуміла, що колективна творчість не для мене, і віддала перевагу станковому живопису. Намалювати картину- це своя ”кухня”, довгий та непередбачуваний процес, що потребує уваги та максимальної щирості. Але ж потім треба зробити так, щоб картину побачили глядачі, і, бажано, не тільки в інтернеті. Персональних виставок було 29 штук, в Україні, в Польщі, Франції, ОАЕ. Медалей та нагород за живопис в мене багато, ціла величезна стаття у вікіпедії.
Е: Чим для тебе є творчість?
К: Спосіб спілкування з навколишнім світом, шлях до любові та пізнання. Ніяка інша професія не дає такої можливості: можна годинами вдивлятися в якийсь мотив, або, якщо це портрет, безкарно роздивлятися людину, розмірковувати про те, як, власне, збудована гармонія Всесвіту, з чого складається ця гармонія, і ця медитація є виправданою, адже я – «вивчаю натуру», або «працюю з натурою».
А про те, що намалювала можна завжди сказати: «я художник, я так бачу», і це буде правдою. Тому що, дійсно, я створюю модель світу, яка для мене є ідеальною, спостерігаю та фіксую те, що мене оточує, те, що я знаю, і домальовую те, чого, на мою думку, не вистачає. Так, на мою думку, створюється картина, або скульптура, або будь який твір мистецтва.
Е: Чи бачиш ти якісь зв’язки між творчим процесом і самотністю? Якщо так, в чому вони полягають?
К: Люблю людей, мені подобається спостерігати за ними, вивчати їхню пластику та поведінку. Надихнути на велику картину, або, навіть, серію, може випадково побачене в юрбі обличчя, або маленький, непримітний епізод, тому люблю вдивлятися в повсякденне життя, бути серед людей, це наповнює мене любов’ю до життя. Тобто, творчій процес не припиняться, ні на мить. А от безпосереднє малювання картин вимагає певного зосередження, і тут я потребую комфорту усамітнення. Знаю художників, які можуть та люблять малювати, коли навколо вирує життя, але я так не вмію, мені важко зосередитись.
Е: Як ти живеш свою самотність і хто, на твою, вміє бути самотнім?
К: Все-таки є самотність, а є усамітнення, і це різні речі. Самотність це трагедія, неможливість мати близькі сердечні стосунки, довіру, однодумців. А усамітнення це свідомий процес, до нього прагнуть ті люди, яким потрібний особистий простір та певна відстороненість від повсякденності. Поки ця відстороненість тримається в межах необхідності професії та не стає хворобливою- все прекрасно. Мені комфортно та цікаво в моєму періодичному усамітненні, лише так я відчуваю себе вільною та щасливою.
У публікації невеликий підбір робіт Катерини Косяненко з проекту “Список Кораблів”.
Photo Credits: Hermann Einbinder
