Богдана Романцова:
Як на мене, «Список кораблів» варто не слухати (майже водночас із друкованим виданням вийшла й аудіокнижка), а саме читати й дивитися. Бо із іконописом Катерини Косьяненко текст набуває геть іншого виміру та значення. Звісно, ідеться не про коментування зображень, однак і не про ілюстрування тексту, радше — повноцінний діалог між двома різними мистецтвами. Святі — у нашому місті, святі — поруч із нами. Побутова святість, що може замінити Бога.
Чи це справді найінтимніша книжка автора, як обіцяє нам в анотації сам автор? Тут можна поставити смайлик і поділити решту епітетів «най» між усіма книжками Жадана, аби ніхто не пішов ображений. А якщо серйозно, це книжка пошуків — свіжої мови, ритміки, способу омовлювати звичне. Тобто з низки «Тамплієри — Антена» вона виламується, принаймні її перша верліброва половина. Далі є «рятівна тридцятка» для тих, хто звик до «саме того» Жадана і злякається незвичного початку. Там — усе своє, рідне: і теми, і з розміри, і шорстке поєднання приголосних. Тож читай ту половину кораблів, яка тобі ближча. Однак, як на мене, саме сміливість пошуків у першій частині робить цю книжку такою значущою.
І центральним образом цієї половини стає птах. Птахи, чиї серця тягнуть їх донизу. Час птахоловів, ватаги гусей, чорні дрозди за вікнами кафедри, мертві півнячі гребні. Дерева, на які сідають птахи. Ті дерева проростають у землю, де вже спочивають серця батьків. Чому птахів так багато і куди поділися риби? Не тому, що птах — образ душі, а тому, що погляд поета на світ — це погляд птаха (пам’ятаєте вірш Жадана «Уявляю, як це бачать птахи…»?), відсторонений, але і вкорінений.
У цьому світі все пов’язано, і насамперед — завдяки нашій здатності світ омовити (не заримувати, ні). Мова знову виявляється головною причиною «не стрибати з мосту в Сену» (звісно, ж із мосту Мірабо). А ще мова дає змогу визначити справжнє, важливе: «чорнотроп ґрунтової дороги», «неторкані прочерки снігу». Однак не все так просто: мова відбиває світ, однак і світ так само відбиває мову: «висаджуються нові дерева, ніби впроваджується новий правопис». Мова тут не менш реальна й дотикальна за саму реальність.
Жадан починає свої пошуки фразою «Ви готові?», зверненою до читача. Але, ймовірно, і до себе. Бо відступати від звичних принципів та відпрацьованих прийомів завжди непросто. «Натомість зима — щедра пора присвят, пора переходу на інше письмо». Справді.
