Галерея “КалитаАртКлуб” запрошує на персональну виставку Катерини Косьяненко «Пейзаж». На виставці буде представлено серію великих робіт, створених за мотивами натурних етюдів 2004 – 2016 років. Авторка пропонує поринути у фантастичні ландшафти правого берега Дніпра, крутих Канівських гір, мінливих далей Лівобережжя та майже безкінечного Канівського моря.Виставка триватиме з 16 грудня до 8 лютого 2017 року за адресою:
вул. Малопідвальна, 21/8. тел. 044 279 70 03.
http://kalitaartclub.com/katerina-kosyanenko-pejzazh/
Фрагменти картин. Світлини Андрія Марченка.
ЗЕМЛЯ
Колись, дуже дуже давно тут було суцільне Море. Тепер тут Земля. Є й Море, інше, рукотворне, яке поглинуло ознаки людського життя й земні прикмети. Земля, що лишилась має ознаки блискавичних змін людської діяльності: прикмети буремних події різних епох, перетворення ландшафту. Картинки-спогади віків блимають наче у старій кіноплівці. Змінювалась зовнішність та одяг людей, їх кількість. Народжувалися, ростили дітей, хліб та худобу, пряли, ткали, вишивали, ліпили горщики, воювали, вмирали. Виростали та гинули дерева, голі пагорби заростали лісами, змінювалися кольори за природним календарем, зводилось житло та храми. Все це залишилось в пам’яті цієї Землі.
Дніпро, дерева, пагорби, трава. Черкащина, Канівщина, Трахтемирівський півострів, село Григорівка, що між козацькими Трахтемировом та Каневом. Місце давніх поселень та святилищь доби міді-бронзи, трипільської культури, скіфів-сколотів, доби Київської Русі, казаків-характерників. Суцільні сакральні точки. Місце сили, місце для духовного очищення та самопізнання. Святе для українців місце, “Божа земля”. Недоруйноване цивілізацією і совєтським невіглаством, урбанізацією і недбалістю. Хворіє-цвіте Дніпро, затоплено сотні самобутніх сіл, зрівнялися з землею та пішли у небуття біленькі хатки, обвалилися у воду, згинули могутні дуби та величні сосни, замулило пісчані коси. Не літають над Дніпром «ракети», не ходять баржі. Тільки рибацькі човни ще сновигають, а іноді поважно посуне зі сторони арендованого Трахтемирова китоподібний коштовний модний флайбридж.
Більше немає Трахтемирівського (Зарубинецького) монастиря – прихістка козаків. У козацьких могил з кам’яними хрестами – нові господарі, полюють на дичину.
Картини серії “Земля” топографічно точні, їм не бракує величі та поетичності як в натурі, так і на полотні. Пейзажі одного з куточків України, знаного автором протягом багатьох років. Багаторазово відображеного в численних етюдах та картинах. Від ранньої весни до пізньої осені.
Все, що вижило від руйнацій віків та людей – на цих картинах. Тиша та первозданність. Майже без людей, їх сучасного житла, вже нецікавого бо не традиційного не етнічного. Тільки природа. Земля, річка, небо, дерева, пагорби. Збережена сила природи і духовності все ще потужна, це демонструє велична і гармонійна краса краєвидів. Високий правий берег Дніпра, круті Канівські гори, мінливі далі Лівобережжя, майже безкінечне Канівське море. Повтор основних мотивів в живописних пейзажах– пагорби, ріка вдалині, тополі. Рефрен з варіаціями. І тільки іноді додається маленький натяк на присутність людини: човник, літак, парканчик, автобус.
Живопис відтворює ландшафти півострова дуже точно. Завжди можна знайти точку, з якої мотив написано з натури. Основою картин стали натурні етюди різних років – 2004-2016. Топографічну тотожність підсилюють авторські емоції та відчуття унікальності ефемерного простору, такого різного при миттєвому освітленні чи метаморфозах природи, при змінах сезонів. Автор свідомо демонструє нам вирішення не тільки локальних живописних задач, властивих етюдам.
Драматургія кожного з пейзажів серії “Земля” на перший погляд спрощена, та в ній приховано глибинну енергетику, емоційну напругу. В кожному є ідея, акцент, головна емоція, особлива монументальність, узагальненість та велич. Завдяки чому пейзаж стає метафоричним і багатозначимим. Глобальним. Бескінечні простори, пагорби, таємниче глибинне озеро, Дніпро є і реальними і фантастично іреальними. Автором віднайдена гармонія між топографічною точністю і візуальною дотичністю та художньою вигадкою і виваженою декоратиівністю. Є вдалий відбір і авторське бачення реальних пейзажних мотивів.
Колористичне рішення кожного пейзажу з серії “Земля” складне, побудоване на тонких співвідношеннях кольорів, фактур. Пейзажі чуттєво живописні, з класичними контрастами теплого і холодного, з перспективою, матеріальністю, пастозними, енергійними нашаруваннями фарби, рельєфною поверхнею полотен, емоційною фактурою. Це дуже якісний авторський живопис.
Серед різнобарвних колоритів пейзажів несподіваною і контрастною виглядає майже монохромне полотно “Криниця”. Вирішена в зовсім іншій просторовій манері – декоративно-пласкій. Це програмна етно позначка для пейзажів, потужний ідеологічний камертон серії. На картині зображено персонажі-символи, що уособлюють й сучасність й історичніcть. Побутовий сюжет – Чоловік і Жінка набирають у пластикові пляшки з криниці Воду, є метафоричним і багатозначним.
Криниця – магічне місце, символ святості, чистоти, а також символ спадкоємності поколінь і традицій. Вона тілесно і духовно зв’язує минуле та майбутнє: вдячність до предків, повага до сучасників, турбота про нащадків. Криниця дає воду для життя – і в їжу, і для худоби, і для очищення тіла. Вода – символ зародження і збереження життя на Землі. Чоловік і Жінка – Адам і Єва, вигнані з небесного Раю в земне життя. Саме сюди, на канівську Землю. Впізнавані абриси якої присутні на картині за людськими постатями.
Картини написано так, щоб хотілось в них поринути. Затриматись. Милуватись. Задуматись. Згадати. Побачити першоджерело. Зберегти.
Григорівка. Село як дзеркало драматичної української історії. Відоме з 15 ст. За часів правління київського князя Олелька Володимировича (1440–1455) поселення отримав боярин Григорій. Від імені цього власника і пішла перша назва села – Григор’єв. У 1578 році Григорівка стала власністю Трахтемирівського монастиря. У 18 ст. Григорівка, як і більшість інших сіл, належала племіннику польського короля Августа Понятовського — князю Станіславу Понятовському.
До колективізації в селі було 14 вітряків, на Дніпрі стояло два водяні млини. Під час голодомору 1932-33 рр. в селі померло 250 осіб. Під час Другої світової війни 480 мешканців села воювали на фронтах. В Григоровці деякий час хазяйнували німці. Під час наступу радянських військ на Трахтемирівському півострові точились криваві бої, в тому числі й танкові (Букринський плацдарм), всі околиці до сих пір вкриті окопами. За радянських часів в селі був радгосп, на Дніпрі стояла пристань-баржа (дебаркадер). Частина cела затоплена у 1960-х роках Канівським водосховищем. Наразі в селі багато хат-пусток, мертві вулиці на пагорбах. На березі стоять заможні будинки-дачі, добудовується дерев’яна трибанна церква, колись в селі була старовинна дерев’яна Миколаївська церква (за переказами – з 1720 р.).
Трахтемирів. Статус козацької резиденції Трахтемирів дістав у 16-17 ст., коли у 1578 року під тиском запорозьких козаків король Стефан Баторій офіційно передав його у володіння січовикам. Саме тут працював козацький уряд, обирали гетьманів, приймали іноземних послів і майстрували козацькі флотилії. Звідси виходили у далекі походи. Існував шпиталь.
Наразі у Трахтемирові офіційно – регіональний ландшафтний парк, фактично землі в оренді приватних осіб, які використовують їх для полювання. Територія закрита. Від дерев’яного козацького монастиря нічого не залишилось, частково територія була затоплена Канівським водосховищем. До сьогодні в селі Трахтемирів збереглося кладовище, яке вважається «козацьким», — з кам’яними хрестами різноманітних форм, хоча більшість хрестів і датується 19 століттям. Серед них знайдено і 6 більш раннього часу.
Канівське водосховище було заповнено водою у 1974-76 рр., наймолодше у дніпровському каскаді. Затоплено біля 20 сіл, людей стали відселяти з 1965 року.
Л.Г.