Хортиця як жива істота, в очі якої болісно вдивляється історія, священний острів, перехрестя доріг… Сучасною мовою – національний бренд… Багатостраждальна, плюндрована, просякнута життєдайною енергією. З 2003 року, тут щорічно відбувався мистецький пленер «Хортиця крізь віки», котрий розпочався як всеукраїнській захід, але згодом набув статусу міжнародного.
На протязі десяти років до Запоріжжя приїздили мистці, які створювали мистецький образ Хортиці, утілюючи його засобами малярства, скульптури, графіки, кераміки, текстилю. До проблеми відродження у національному мистецтві історичного жанру з роками долучилась проблема європейської культурної інтеграції, коли образ Українського Острова з’явився у творчості мистців із Бельгії, Польщі, Словаччини, Швеції, Білорусі.
Передивляючись виставку «Кращі твори пленерів “Хортиця крізь віки” 2003 – 2013″», яку відкрито у виставковій залі ЗОНСХУ, перебігаєш у пам’яті незабутні зустрічі, тонку алхімію натхнення… Духовна субстанція пленеру немов просякає від твору до твору – Віктор Гонтарів, Володимир Патик, Феодосій Гуменюк, Олексій Поляков, Ніна Бондаренко, Іван Фізер, Любов Лебідь-Коровай, Антоній Врублевський, Мирослав Бухер, Петер Поллаг, Ірина Гресик,Анатолій Скрипка…
Цього року пленер не відбувся. В умовах неоголошеної війні музи мусять мовчати?.. Але здається, що саме тепер треба особливо дбати про справи духовні, бо вони визначають – несповідимими шляхами – відродження і буття нації. Не хлібом єдиним живий наразі український народ.
Образ землі… Яка, надимаючись у злеті до неба, дає життя всьому сущому. Словацький мистець Мірослав Бухер плекав цей образ на Хортиці, задумуючи масштабну малярську серію. Золоте сяйво огортає Острів у творах Ніни Бондаренко, нагадуючи про невловиму присутність Духу Божого на нашій землі. Український Всесвіт змодельований у модерному міфі Віктора Гонтаріва: село, виснажена жіноча постать та чумаки на возах примарно написані по зеленкуватій санкирі. Це інакша реальність, піднята на щабель вічності. У змитому найвищими нотами мистецького зачудування живописі «патріарха» пленеру Олексія Полякова матеріалізуються давні спогади про козацькій степ! Вдивляючись один в одного, мов у двобої, протиставлені фігури козака і ворона: діалог архетипальних двійників чи гірка спорідненість доль (Олександр Чередниченко)?
Якось надвечір, декілька років тому, завітала до учасників пленеру. Над Хортицею кружляли сутінки, але у небі ще жеврів золотавий пломінь. Польський художник Антоній Врублевський працював надворі, чаклуючи над мішечками із палаючою в останніх променях землею. Змішючи слов’янські мови, ми говорили про проект, котрий Антоній утілює на протязі багатьох років, використовуючи землю як мистецький матеріал. Неначе здійснює магічний акт. Зшиваючи долі. Аби викликати рефлексію у сучасної заангажованої марнотами людини. Що мусить шукати власний шлях до Бога.