5 грудня, 2013

Нагадаємо, знана за кордоном молода художниця вперше представила персональну виставку в Україні у липні цього року. «День» писав, що в галереї «Триптих» Катерина Косьяненко показала свої роботи із серії «Оболонські святі», а також полотна з різних періодів творчості. Нещодавно її цикл «Мамаї та Мамаївни» демонстрували в Черкаському обласному художньому музеї, а нині полотна можна побачити у Києві.Серія «Мамаї та Мамаївни» веде свій початок від 2006 року. За дві роботи цього циклу мисткиня отримала премію та медаль Лоренцо Медічі на форумі сучасного мистецтва — Флорентійській бієнале. Ця тема хвилює художницю й досі, і вона поряд із ранніми картинами презентує нові полотна. Перші Мамаї    — це чоловічі портрети, де поєднується традиційне зображення із сучасними реаліями. Поєднання української традиції та міфу із сьогоднішнім розумінням людини. ХVII століття закарбовується на полотнах через досвід усіх подальших епох. У перших полотнах Косьяненко переважає коричневий колір, далі — блакитний, червоний, насичено-синій робить їх різнобарвними, як саме життя.Пізніше у серії з’явилися жіночі постаті — Мамаївни, що є сміливими берегинями чоловіків. Вони символізують домашній добробут та красу українських жінок. Дуже точно прописано навколишній антураж героїв — лише головні деталі й нічого зайвого. У руках Мамаїв — традиційна мамаївська кобза, що в народі часто називали бандуркою, але бандура  — зовсім інший інструмент. Позаду Мамая — польовий краєвид та одинокий кінь. Жінку зображено із вишитим рушником, адже це в першу чергу Мати (тому вона тримає на руках дитину — майбутнього Мамая) і, звичайно, Дружина. Оскільки першу половину життя на чоловіка впливає мати, а другу — дружина.Цьогорічні полотна передають природній ареал козаків, з якого вони пішли. Можливо, це вже наш час, в якому немає Мамаїв, а лише сама природа є свідченням їхнього перебування тут. Одиноке вечірнє дерево з багаттям на картині «Починається ніч», ніби щойно залишене Мамаями, які мандрують у нашій пам’яті. «Чумацький шлях» — безмежне зоряне небо ще не зовсім нічне, але вже не денне, сутінкове. Проміжний час між днем і ніччю транслює зміни епох та нову стилістику бачення традицій. Безмежний космос — як вчив один із вчителів Катерини Косьяненко, сценограф та філософ Даниїл Лідер. І десь там, під деревцями, зображена маленька людина — мікрокосмос та макрокосмос… Найбільш узагальнена та загадкова картина «Пливе човен» — майже абстрактне і майже однотонне полотно примушує замислитися про безмежність існування традицій на нашій землі. Їхнє величезне значення, їхній вплив на всю українську культуру і в окремому баченні — вплив на український живопис.

Катерина Косьяненко засвідчує продовження української традиції у своїх самобутніх роботах. Майже граючись, художниця прагне виразити нашу багату українську історію новою естетикою.

http://www.day.kiev.ua/uk/article/taym-aut/mamayi-ta-mamayivni-u-transkripciyi-suchasnosti