“Маї Мамаї”. 2006. Фрагмент.
Роман українського письменника Олександра Ільченка “Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і чужа молодиця“.
http://читать-онлайн.рф/index.php?id=2576
“А поки що шаблюку свою Козак Мамай гострив щодня. Гострив щодня, бо й тупив щодня, від каїнів усяких одбиваючись.
Хоч він, треба сказати, і не любив того діла: ні гострити, ні тупити!
Але ж він чортом дихав проти всякого панства, проти кривди, проти горя людського, проти всіх зухвальців, хто тільки важився на Україну зазіхати, та й мусив Козак воювати з ними тож і був собі лагідної вдачі мирний чоловік воїном звитяжним, хитрим та спритним, щира козацька душа! Таким спритним, що не брали його ні шабля, ні куля, ні неміч, не брали-таки, аж сама пані Смерть либонь відступилась від нього так давно, що він уже й не тямив скільки ж год він парубкує на світі: двісті? триста? хоч йому й було ввесь час сорок та й сорок, ні більше, ні менше.
Так воно вже не гаразд повелося, що всі люди смертні та смертні, і Господь-Бог не зразу й покмітив навіть, що десь там, на землі, на неспокійній Україні, живе собі та й живе, на ворогів перепуджу наганяючи, якийсь невмирущий лицар, запорожець, живе безлітно та й живе, і все ніяк не може відмолодцюватись: і року божого тисяча п’ятсот якогось там, і року божого тисяча шістсот якогось там, живе собі та й живе”.