Каталог “Катерина Косьяненко. Живопис. “Мамаї та Мамаївни” (Київ, 2013) видано Дирекцією художніх виставок України за підтримки Міністерства культури України до персональної виставки художниці в Черкаському обласному художньому музеї. Жовтень 2013 року.
Вступна стаття до каталогу:
У представленому циклі творів «Мамаї та Мамаївни», Катерина здається з крайньою, притаманною лише дітям, сміливою наївністю звертається до традиційних, навіть утертих тем та образів, які давно стали з одного боку візиткою нашої нації та країни, з іншого – невід’ємною компонентою низової культури, знеціненою до шаблону. І, з легкістю таланту, справляється з цим майже непосильним завданням – навіть не актуалізації традиції, а поетизації того, що стало заяложеною тиражованою схемою.
Художниця уважно вслуховується у відголоски минулого, потопаючі у наростаючому шумі мегаполісів. Долаючи лубочність народної картини, узагальнюючи протокольність козацького портрету, приглушуючи пишномовність барокової ікони, Катерина водночас очищує ці різні традиції від пізніх нашарувань (як ікони очищували від кіптяви) і, наповнюючи особистим переживанням, сплавляє їх кращі досягнення у кореневу систему власного мистецтва. Вона не дотримується суворо усталеної для знаних персонажів іконографії; схрещуючи їх етнічні типи чи соціально-фольклорні функції, «міксуючи» урізноманітненні варіанти «личного» та «доличного», фактично наслідує уроки українських майстрів 17 століття (які наділяли канонічні лики Христа чи святих рисами облич «мамаїв»). Ускладнений семантичний ряд знаходить відповідне візуальне вираження в декоративно-яскравих живописних метрових полотнах, до яких делікатним коментарем звучать камерні гризайлі.
В картинах Косьяненко сам козак Мамай – мудрий характерник, який множиться у своїх іпостасях-сутностях, який ніби губиться серед інших людиноподібних, призиваючи нас знайти його, – віднаходить свою особисту історію, свою, нехай і придуману, уявну, переважно внутрішню, аніж зовнішню оповідну, біографію. Навіть більше – власну розвинену міфологію, наочно виявлені складові якої щоправда не виходять за межі тих епізодів-поз, які Д. Щербаківський влучно назвав «сонливими». Не сцени воєнних операцій чи збройних сутичок, в яких Мамай, згідно народних переказів, раз за разом здобував перемоги, полонять художницю. Скоріше вона шукає зображальні формули для етапів становлення героя: дитинство на руках у матері, шлях через гріхи людства, стан задуми чи музичної вправи – як вираз короткочасної душевної рівноваги. Не битва, а протистояння. Мужнє протистояння війні, обивательщині, спокусам, гріхам, відчаю, долі… Зображення цих епізодів вільні від зайвих буттєвих подробиць, та в них з любов’ю відтворені у всій своїй неповторності ретельно досліджені деталі козацького побуту: одяг, антураж, орнаментоване начиння тощо.
Поряд з головним героєм, навіть не постають, а відлунюються ремінісценціями пізнавані образи православних святих і персонажів народних легенд, дум, пісень… («Троє», «Брати», «Козацька Покрова», «Катерини»). Ніби «клейма», ці додаткові діючі особи в еманації своїх сил, оточують «житіє» Мамая. І справді, невже на наших очах відбувається за всіма пластичними правилами своєрідна канонізація козака-характерника, якого ототожнювали з могутнім чаклуном?
Охоплюючи єдиним поглядом представлені твори наближаєшся до розуміння квінтесенції всього проекту – надідеї лицарства, з його куртуазністю і кодексом честі, кращими устремліннями та вищими ідеалами, – крізь призму якої в певний історичний період дивилися і на українське козацтво. Та озираючись на реалії сьогодення, поринаєш у песимістичні (і в будь-якому разі дилетантські з точки зору філософії як науки) роздуми щодо кризи в сучасній України релігійної свідомості (теїстичного гуманізму і взагалі – богоцентричного світогляду) та нерозривно пов’язаних з нею ще з часів середньовіччя (і навіть раніше) лицарських ідеалів. Утримуючись від висновків, нагадаю лишень, що стара приказка «поїхати на мамай» означала поїхати «навмання» або «на удачу». «”Отченаш” дослухав» і «Світ за очі». У чаруючий та гармонізуючий світ мистецтва, царину прекрасного, де втілений ідеал все ще можливий, дозволений та досяжний.
Катерина МАМАЄВА
Окремі сторінки каталогу:
