Відкриття персональної виставки “Мамаї та Мамаївни” у Черкаському обласному художньому музеї. 9 жовтня 2013. Ольга Говдя та Катерина Косьяненко. Світлина Анни Духовичної.
Жовтень 2013 року. Міністерство культури України, Дирекція художніх виставок України, Черкаський обласний художній музей представляють мистецький проект
Катерини Косьяненко «Мамаї та Мамаївни»
та Всеукраїнську художню виставку “Україно, Україно, славний край козачий”.
“До загадкової постаті козака Мамая звертались у різні часи і народні митці, і художники професіонали. Адже він був народним улюбленцем, українським героєм, лицарем, невмирущим, вічним воїном. За народними переказами Мамай був православним, мав дар зцілювати хворих і ходити по воді, що давало право простим людям шанувати його як святого. Українці завжди малювали Мамаїв: на стінах, поряд з іконами, вхідних дверях, скринях , столах.
Якщо уважно придивитися до офорту Тараса Шевченка “Дари в Чигирині” – побачимо козака Мамая в інтер’єрі кімнати Богдана Хмельницького. Був він і на гербі Української Народної Республіки 1918 року – авторства Георгія Нарбута. А геніальний Опанас Заливаха видряпував його на стінах камер радянських тюрем, де провів пів життя.
Змінюються часи, швидкість життя, у людей з`являються нові звички, але правдива легенда про шляхетного воїна, про велику силу духа необхідна і тепер. По-різному відчувають і зображують Козака Мамая сучасні митці.
“Я вирішила поміркувати, яким би могло бути життя Героїв – людське, повсякденне, повсякчасне. Мої «Мамаї та Мамаївни» – це погляд на людське життя з його неоднорідністю та непередбачуваністю. Це розповідь про людей, в яких незбагненним чином поєднані Божественне натхнення та земна низькість. Адже людина може бути такою різною» – так каже про своїх «Мамаїв…» Катерина Косьяненко”.
“Григорівський Мамай”. Фрагмент. 2006. Приватна збірка. Україна.
“Букринські хмарки”. 2009.
“Чумацький шлях”. 2013.
” Якось раз вийшов козак Мамай з дверей не дверми, з воріт не воротами, вийшов у чисте поле та й сів собі під розкидистий самотній дуб. Сів собі й грати на бандурі почав. І день грав, і ніч грав, і Чумацький шлях таємниче виблискував на темнім небі…І бачив козак Мамай, що Чумацький шлях був лише смужкою на Його долоні… “. (Ведослав Долгочуб).
“Козак Мамай – Воїн, що медитує. Загублений у безмежних українських степах, він сидить, занурений у магічний сон. В його свідомості Космос і Степ дотикаються і цей зв’язок існуватиме доти, доки не прокинеться Вовк – зворотній бік Воїна, що медитує… А поки що, як віки тому, над Чумацьким шляхом віє зоряний вітер, а степовий ковил віщує мільйони доль. Світ завмер. Поки не зійшло Сонце”.
«Мамаї та Мамаївни» (2006—2010) теплими брунатними барвами передають біль та щем українських пісень, диво любові та прощання, оповідають про долю українського народу. А червоні й сині кольори вплітають радість і веселі нотки у нашу історію. Вишиті рушники в руках жінок із полотна «Катерина» відображають сучасний погляд на вічний побут та традиції”.
«Мої Мамаї». Козак Мамай загадкова химерна постать, народний улюбленець, український герой, лицар. Невмирущий, вічний воїн. В кожній сільській хаті колись разом з іконами висіла народна картина “Козак Мамай”. З’являється він перед ясними очима людей в скрутні і непевні для України дні. Він примарився художниці в очманілому, гамірному Києві серед патріархальної майже святої тиші-розкоші “Мамаєвої Слободи”… І матеріалізувався Козак Мамай не один, а з вірними своїми побратимами. Замріяний, хитруватий, розгублений, стомлений, безпосередній, щиросердий, простуватий, мудрий, веселий, завзятий, обережний, далекоглядний, безстрашний, невгамовний, чистий та святий… Ціла ватага персонажів або ж різні втілення-іпостасі одного й того ж героя. Відсторонені, химерні особи і водночас цілком земні і реальні. Знову земне і небесне злилося в людській подобі. Життя і смерть. Заперечення смерті. Ствердження життя. Вічне життя в нескінченному очікуванні попід дубом – деревом життя, серед розкоші райського буття попід хмарками, на кручі біля Дніпра серед українського степу – чіткий парафраз незрозумілого для українця біблійного Едему. Бринять кобзи і мариться, ледь долітаючи з минулого, протяжний козацький спів, замішаний на гіркому присмаку полину і недоброї долі, крові, нездійсненності, втрат і любові. І не трапеза, а євхаристичний жертовний виноград і святе вино для причастя об’єднало козаків. Переплелись давні вигадані образи і сучасні реальні персонажі. Тут є і портрет знаменитого Кості-Мамая, творця «Мамаєвої Слободи». Друзів, як і чому вони в подобі давнього українського лицаря — таїна. Перед Богом і людьми несе митець відповідальність за свої творіння… Картина “Мої Мамаї”, перша з серії, довго і важко створювалася і, раптом, стало зрозуміло, що більше її перероблювати не варто. Все готово”.
http://chernenko.org.ua/tag/катерина-косьяненко
“У місті Флоренція, (Тоскана, Італія), в замку Fortezza da Basso епохи Відродження, у 2007 році відбулася VII Міжнародна бієнале сучасного мистецтва (Biennale Internazionale dell’Arte Contemporanea a Firenza). Мистецький захід проходив 5-13 грудня 2009 року, у ньому взяли участь 650 художників та скульпторів із 75 країн світу, зокрема й українські художники – з Вінниці, Києва, Донецька, Харкова, які представили понад дві тисячі своїх робіт. Українська художниця К. Косьяненко отримала премію за живопис і медаль Лоренцо Медичі (Lorenzo il Magnifico Award) на цьому престижному форумі сучасного образотворчого мистецтва. К. Косьяненко експонувала дві картини з живописного циклу „Мамаї і Мамаївни”: „Мої Мамаї” (2007) та „Катерини” (2008)”.
“Та ж легкість, духовна чистота, українська щирість, проста і в той же час вишукана краса. В «Катеринах» обличчя персонажів схожі на лики українських барокових ікон, декор першого плану (рослинний і анімалістичний) стилістично пов’язаний з зображеннями на французьких гобеленах 14-15 століття. Холодний синій колір, що домінує в картині, нагадує глибокий, вражаюче чистий синій колір венеційського скла і небеса з фресок Джотто”.
https://katerynko.com.ua/2010/03/mamaji-ta-mamajivny-2007-2010/
“Катерина Косьяненко постійно бере участь у міжнародних виставках та проектах. Серії її картин — «Мамаї та Мамаївни», «Тіні забутих предків», «Календар» —порушують глибинні українські теми, розповідають про внутрішній світ нашого народу”.
http://bevziuk-voloshyna.blogspot.com/2013_01_01_archive.html