Мистецтво живопису, фотографії, літератури та української моди має чудову можливість проявляти себе на міжнародному рівні. Цього разу точка зіткнення — Лазуровий берег Франції — Ніцца. Акція присвячується 155-річчю з дня народження французької художниці українського походження — Марії Башкирцевої, яка народилася під Полтавою (с. Гавронці), частину свого творчого життя провела у Ніцці. У місцевому музеї образотворчих мистецтв Жюля Шере є зал, присвячений Марії Башкирцевій. Нагадаємо, в Україні сьогодні зберігається всього три картини мисткині — у Харкові, Дніпропетровську та Сумах. Свій знаменитий «Щоденник» (усього 16 томів) Марія теж розпочала вести в Ніцці, коли їй було 15 років. До речі, це місто відвідував Микола Гоголь, а Володимир Винниченко похований у Мужені, неподалік від Канн. Але сьогодні в Україні про це мало хто говорить. На жаль… Навіть організатор проекту, етнічна українка Наталія Буряник (зараз громадянка Нідерландів) пояснює вибір Ніцци так: «Я не знала про Марію Башкирцеву. Все сталося випадково. Ми відпочивали тут влітку. Почали відвідувати музеї ( до речі, всі музеї в Ніцці безкоштовні!). У книжці в Музеї мистецтв прочитали інформацію про будинок — колишній маєток українських аристократів Кочубеїв. Зайшли й побачили картини Марії Башкирцевої, з творчістю якої вперше познайомилися. Там також є скульптура Марії Башкирцевої, виконана Максимом де Тарновським. Максим виявився сином киянина, але народжений був у Ніцці. Книжка «Росіяни на Лазуровому березі» вміщувала перелік імен: Марія Башкирцева, Микола Гоголь, Максим де Тарновський… Ми не хочемо щось забирати від Росії, але ми хочемо відстояти свою культуру. Має бути чітка асоціація: Марія Башкирцева — це Україна».
Башкирцева була справжньою «амазонкою». Вона нерідко дивувала і навіть шокувала чоловіків своїм талантом, своєю працездатністю й незалежністю, а також відверто феміністським поглядом на відносини статей. У 1881 році Башкирцева (під псевдонімом Полін Оррель – Pauline Orrel) написала декілька статей для феміністської газети LaCitoyenne. «Я нікого не шукаю, бо вважаю, що чоловіки повинні бути аксесуарами в житті сильних жінок», — писала вона Гі де Мопассану.
Нині в Ніцці проходять мистецькі заходи, пов’язані з українською культурою. Куратор проекту — доктор Наталя Буряник, голова благодійного фонду Matrix Orange (Нідерланди).
— Для мене культура — це матриця, що складається з багатьох елементів: політики, економіки, географії, музики, театру та ін., — говорить Н. Буряник. — Чому Orange? Бо Гаага — це королівське місто, резиденція королівської сім’ї — Будинок Оранських (The House of Orange). Оскільки організація зареєстрована в Голландії, тому це перша причина. А ще оrange (помаранч) — це колір помаранчевої революції. Як киянка я дуже пишаюся цією подією…
Створений у 2010 році, фонд спрямований на ознайомлення світу з українськими реаліями, митцями, культурою. Слід згадати першу акцію «Українська жінка в мистецтві та культурі» (Гаага, 2010), де відбулися виставки живописців: Катерини Косьяненко, Оксани Стратійчук, Оксани Попінової, зустріч із письменницею Оксаною Забужко.
Початок цьогорічної програми пропонує відкриття виставки арт-групи «Абсентна реальність». Будинок мод RITO репрезентує свою нову колекцію трикотажного одягу «Лазуровий берег».
Відбудеться літературний вечір у бібліотеці Louis Nucera за участю центру Glagoslav Publication, що спеціалізується на виданні сучасної художньої та науково-популярної літератури та перевиданні популярної класики українських, білоруських та російських авторів англійською мовою. На цей раз — презентація останніх видань Ірен Роздобудько, Марії Матіос та Лариси Денисенко, за участю останньої.
18 січня відкриється виставка української художниці Катерини Косьяненко. Вона закінчила Художню школу ім. Т. Г. Шевченка та Національну академію образотворчого мистецтва й архітектури. Навчалася на театрально-декораційному відділенні у видатного сценографа Данила Лідера. У 2005 р. закінчила асистентуру-стажування НАОМА (живописна майстерня народного художника В. Гуріна). Магістр живопису. Член Національної спілки художників України. Працює в галузі станкового малярства. У 2009 р. стажувалася в Cite internationale Des arts (Париж).
Катерина Косьяненко постійно бере участь у міжнародних виставках та проектах. Серії її картин — «Мамаї та Мамаївни», «Тіні забутих предків», «Календар» —порушують глибинні українські теми, розповідають про внутрішній світ нашого народу. На цьогорічній виставці вона презентує свої нові картини — теплу серію «Оболонські святі», в якій намагалася передати близькість багатовікової традиції та сучасність наших святинь, фоном для яких слугують оболонські багатоповерхівки. На картинах «Айфон» зображено сучасну реалію людини у світі техніки, яка вже не належить сама собі; «Зупинка «Парадайз» — райські дерева, відгороджені парканом від сучасного світу хаосу, самотня зупинка, де немає жодної людини. Рай сьогодні порожній, закритий для суспільства. Лише одинока кішка вдивляється в нас, у глядачів, ніби запитуючи: «А ти віднайшов свій спокій, свій рай?» тощо.
Всі акції фонд проводить у співпраці з Культурним французьким центром. Директор Центру Фредерік Рей одночасно є директором театру La Sameuse, який 19 січня покаже виставу «Листи Башкирцевої до Гі де Мопассана». Місце дії — Музей витончених мистецтв. Вистава відбуватиметься в камерній і теплій атмосфері з тістечками та чаєм. Наталія Буряник хоче, щоб вистава Фредеріка Рея була перекладена українською мовою і йшла в нашій країні. До Ніцци запросили актрису Тетяну Круліковську з Київського театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра, яка матиме можливість познайомитися з режисером вистави, а також із творчістю Марії Башкирцевої. У свою чергу директор театру Фредерік Рей планує відвідати Україну в квітні, щоб розглянути можливість постановки вистави. Нині йде пошук приміщення. Хотілося б зіграти виставу в музеї, де заходяться картини Марії Башкирцевої. Навіть є ідея грати дві вистави: одну французьку, а другу — українську. Цікаво спостерігати за тим, як одна й та сама постановка впливає на людей залежно від зміни мови.
Хоча є певні проблеми фінансування, про які згадує Наталя Буряник: «Захід у Ніцці підтримують французи, голландці, канадці. А жоден бізнесмен з України не виявив бажання підтримати, хоча ми зверталися до багатьох». Але, попри все, українські митці все одно досягають своєї мети! Це доводить, що ми разом можемо створити свою реальність, і нам дійсно є, що показати світові.