“Українці на Лазуровому березі”. Ніцца, 2013

Лілiя БЕВЗЮК-ВОЛОШИНА

Мистецтво живопису, фотографії, літератури та української моди має чудову можливість проявляти себе на міжнародному рівні. Цього разу точка зіткнення — Лазуровий берег Франції — Ніцца. Акція присвячується 155-річчю з дня народження французької художниці українського походження — Марії Башкирцевої, яка народилася під Полтавою (с. Гавронці), частину свого творчого життя провела у Ніцці. У місцевому музеї образотворчих мистецтв Жюля Шере є зал, присвячений Марії Башкирцевій. Нагадаємо, в Україні сьогодні зберігається всього три картини мисткині — у Харкові, Дніпропетровську та Сумах. Свій знаменитий «Щоденник» (усього 16 томів) Марія теж розпочала вести в Ніцці, коли їй було 15 років. До речі, це місто відвідував Микола Гоголь, а Володимир Винниченко похований у Мужені, неподалік від Канн. Але сьогодні в Україні про це мало хто говорить. На жаль… Навіть організатор проекту, етнічна українка Наталія Буряник (зараз громадянка Нідерландів) пояснює вибір Ніцци так: «Я не знала про Марію Башкирцеву. Все сталося випадково. Ми відпочивали тут влітку. Почали відвідувати музеї ( до речі, всі музеї в Ніцці безкоштовні!). У книжці в Музеї мистецтв прочитали інформацію про будинок — колишній маєток українських аристократів Кочубеїв. Зайшли й побачили картини Марії Башкирцевої, з творчістю якої вперше познайомилися. Там також є скульптура Марії Башкирцевої, виконана Максимом де Тарновським. Максим виявився сином киянина, але народжений був у Ніцці. Книжка «Росіяни на Лазуровому березі» вміщувала перелік імен: Марія Башкирцева, Микола Гоголь, Максим де Тарновський… Ми не хочемо щось забирати від Росії, але ми хочемо відстояти свою культуру. Має бути чітка асоціація: Марія Башкирцева — це Україна».

Башкирцева була справжньою «амазонкою». Вона нерідко дивувала і навіть шокувала чоловіків своїм талантом, своєю працездатністю й незалежністю, а також відверто феміністським поглядом на відносини статей. У 1881 році Башкирцева (під псевдонімом Полін Оррель (Pauline Orrel)) написала декілька статей для феміністської газети LaCitoyenne. «Я нікого не шукаю, бо вважаю, що чоловіки повинні бути аксесуарами в житті сильних жінок», — писала вона Гі де Мопассану.

Нині в Ніцці проходять мистецькі заходи, пов’язані з українською культурою. Куратор проекту — доктор Наталя Буряник, голова благодійного фонду Matrix Orange (Нідерланди).

— Для мене культура — це матриця, що складається з багатьох елементів: політики, економіки, географії, музики, театру та ін., — говорить Н. Буряник. — Чому Orange? Бо Гаага — це королівське місто, резиденція королівської сім’ї — Будинок Оранських (The House of Orange). Оскільки організація зареєстрована в Голландії, тому це перша причина. А ще оrange (помаранч) — це колір помаранчевої революції. Як киянка я дуже пишаюся цією подією…

Створений у 2010 році, фонд спрямований на ознайомлення світу з українськими реаліями, митцями, культурою. Слід згадати першу акцію «Українська жінка в мистецтві та культурі» (Гаага, 2010), де відбулися виставки живописців: Катерини Косьяненко, Оксани Стратійчук, Оксани Попінової, зустріч із письменницею Оксаною Забужко.

Початок цьогорічної програми пропонує відкриття виставки арт-групи «Абсентна реальність»: Вадим Шаманов (живопис), Олександр Шимбаровський (фотографія). Будинок мод RITO репрезентує свою нову колекцію трикотажного одягу «Лазуровий берег».

Відбудеться літературний вечір у бібліотеці Louis Nucera за участю центру Glagoslav Publication, що спеціалізується на виданні сучасної художньої та науково-популярної літератури та перевиданні популярної класики українських, білоруських та російських авторів англійською мовою. На цей раз — презентація останніх видань Ірен Роздобудько, Марії Матіос та Лариси Денисенко, за участю останньої.

18 січня відкриється виставка української художниці Катерини Косьяненко. Вона закінчила Художню школу ім. Т. Г. Шевченка та Національну академію образотворчого мистецтва й архітектури. Навчалася на театрально-декораційному відділенні у видатного сценографа Данила Лідера. У 2005 р. закінчила асистентуру-стажування НАОМА (живописна майстерня народного художника В. Гуріна). Магістр живопису. Член Національної спілки художників України. Працює в галузі станкового малярства. У 2009 р. стажувалася в Cite internationale Des arts (Париж).

Катерина Косьяненко постійно бере участь у міжнародних виставках та проектах. Серії її картин — «Мамаї та Мамаївни», «Тіні забутих предків», «Календар» —порушують глибинні українські теми, розповідають про внутрішній світ нашого народу. На цьогорічній виставці вона презентує свої нові картини — теплу серію «Оболонські святі», в якій намагалася передати близькість багатовікової традиції та сучасність наших святинь, фоном для яких слугують оболонські багатоповерхівки. На картинах «Айфон» зображено сучасну реалію людини у світі техніки, яка вже не належить сама собі; «Зупинка «Парадайз» — райські дерева, відгороджені парканом від сучасного світу хаосу, самотня зупинка, де немає жодної людини. Рай сьогодні порожній, закритий для суспільства. Лише одинока кішка вдивляється в нас, у глядачів, ніби запитуючи: «А ти віднайшов свій спокій, свій рай?» тощо.

Всі акції фонд проводить у співпраці з Культурним французьким центром. Директор Центру Фредерік Рей одночасно є директором театру La Sameuse, який 19 січня покаже виставу «Листи Башкирцевої до Гі де Мопассана». Місце дії — Музей витончених мистецтв. Вистава відбуватиметься в камерній і теплій атмосфері з тістечками та чаєм. Наталія Буряник хоче, щоб вистава Фредеріка Рея була перекладена українською мовою і йшла в нашій країні. До Ніцци запросили актрису Тетяну Курліковську з Київського театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра, яка матиме можливість познайомитися з режисером вистави, а також із творчістю Марії Башкирцевої. У свою чергу директор театру Фредерік Рей планує відвідати Україну в квітні, щоб розглянути можливість постановки вистави. Нині йде пошук приміщення. Хотілося б зіграти виставу в музеї, де заходяться картини Марії Башкирцевої. Навіть є ідея грати дві вистави: одну французьку, а другу — українську. Цікаво спостерігати за тим, як одна й та сама постановка впливає на людей залежно від зміни мови.

Хоча є певні проблеми фінансування, про які згадує Наталя Буряник: «Захід у Ніцці підтримують французи, голландці, канадці. А жоден бізнесмен з України не виявив бажання підтримати, хоча ми зверталися до багатьох». Але, попри все, українські митці все одно досягають своєї мети! Це доводить, що ми разом можемо створити свою реальність, і нам дійсно є, що показати світові.

Художниця Катерина Косьяненко про міжнародні мандри та складнощі мистецької професії

На початку року Катерина Косьяненко вже вдруге взяла участь у проекті фонду «MatrixOrange» (Нідерланди), що був створений у 2010 році і направлений на ознайомлення світу з українською культурою. У січні в Ніцці (Франція) пройшли мистецькі заходи пов’язані із нашою культурою. Акція присвячувалася 155-річчя з дня народження французької художниці українського походження Марії Башкирцевої (народилася в с. Гавронці, Полтавської області). На заході відбувся літературний вечір за участю центру «GlagoslavPublication» та української письменниці Лариси Денисенко, Будинок мод RITO репрезентував нову колекцію трикотажного одягу «Лазуровий берег». Була показана вистава театру LaSameuse (директор театру – Фредерік Рей, Франція) «Листи Марії Башкирцевої до Гі де Мопассана». Відбудулися також художні виставки арт групи «Абсентна реальність» (Вадим Шаманов (живопис), Олександр Шимбаровський (фотограф) та живописця Катерини Косьяненко. Художниця поділилася особистим досвідом та враженнями від іноземних поїздок.

Розкажіть, будь ласка, про благодійний фонд «MatrixOrange», і як ви потрапили у проекти фонду.

К. «MatrixOrange» заснований у 2010 році. Це ініціатива колишніх українців, які асимілювалися за кордоном. Наталя Буряник, головний організатор, довгий час мешкала в Канаді, зараз проживає в Нідерландах, вирішила популяризувати українське мистецтво. Вона запропонувала взяти участь у своєму першому проекті. У 2010 році в Гаазі відбулися літературні заходи на чолі із Оксаною Забужко. Мав також поїхати музичний гурт «Сонцекльош», але щось не вийшло. Відбулася живописна виставка з роботами Оксани Стратійчук, Оксани Попіної та моїми. Були також певні заходи з їхньої сторони. Цього разу Наталя Буряник ще більше намагалася осягнути повний культурний екскурс: моду, живопис, фотографію, літературу сучасної України. Благодійний фонд завжди виступає як посередник, вони шукають спонсора, який може нам допомогти. Але це не покриває всіх витрат. Основні спонсори зі сторони Франції та Голландії. Україна фінансово практично не підтримує виїзди митців за кордон. На жаль.

Які роботи Ви возили на вернісаж до Ніцци?

К. Це нова серія картин «Оболонські святі», в якій я хотіла поєднати класичну традицію написання святих із сучасністю. Ми ж користуємось мобілками, маршрутівками, інтернетом. Тому тут святі зображені на фоні оболонських багатоповерхівок та пейзажів, де вже 13 років знаходиться моя майстерня. Раніше я не звертала увагу на це оточення, а зараз бачу в цьому певну естетику, риму і гармонію. Донедавна я сприймала тільки класичні канони. Але з віком стала цікавитись сучасною літературою та живописом. Я побачила в цьому близькість та красу. Наприклад, моя «Варвара» тримає в руках пластиковий стакан наповнений вином. «Наталка» – це родинна свята, яка оберігає шлюб, родину, тому вона зображена із обручкою. «Тетяна», яку кинули в печеру з левами, але вона з ними подружилася, завжди зображується із чашею, в якій вино було символом пристрастей та страждань. «Катерина» із пальмовою гілкою. «Михайло оболонський» на коні. Але відомо, що іконографічно Святий Михайло ніколи не зображується на коні. В мене просто свої асоціації із цим днем – мій день народження якраз на Св. Михайла (21 листопада). І ще є примовка, якщо 21 листопада йде сніг, то це Михайло приїхав на білому коні. У мене білий кінь – це уособлення приходу зими. Сучасні ремінісценції відслідковуються і в інших картинах. Наприклад, картина «Айфон» репрезентує наш сьогоднішній життєвий процес, нашу повсякденність – постійні SMS-ки, електронні пошти. Як не приходить SMS, то в душі відбувається смерть, а як отримуєш, то все одразу налагоджується. Життя в очікуванні дзвінка. Картина «Польська наречена» – пара, що обіймається, а на фоні видно два маленькі потяги. Це я, під час мого перебування у Польщі, сумую за чоловіком. «Зупинка «Парадайз» («Paradis» station»). Апельсини, хурма, олива, каштан, яблуня, тополя – всі дерева, які для мене уособлюють райську насолоду. Парадайз за парканом. Як і в житті – Парадайз можна шукати дуже довго, і так і не знайти. Він дуже близько, навіть всередині нас, але ми самі собі робимо перешкоди. Поєднання із сучасністю – це буденна зупинка. Спочатку думала зобразити тут людей, які чекають автобус, і не помічають краси. Але зображені люди мені здавалися не природними, не справжніми. Врешті решт, залишилися декорація без людей. «Зелені лави» – робота з Польщі, де я півроку була на стипендії у Кракові. Особисто мені це місто нагадало Київ, якого вже немає, Київ мого дитинства. Пагорби із тінями асоціюються із вічністю. На жартівливій картині «На ровери посідаєм, «камчугезу» заспіваєм» зображена я із подругою. Ми вирішили подивитися світ, і зрозуміли, що для туриста важливе взуття. Коли все красиво навкруги, і скульптури, і архітектура, а ти думаєш лише про те, як ти натер ноги, вся краса зникає. Картина «Майже соколи» про те, як я не знала польської мови, коли приїхала у Краків. Тому тут зображена маленька голівка людини, що затуляє рота руками. Це було дуже важко, мені треба було щось казати, а я не могла висловитися. Дивовижне враження відсутності нижньої частини обличчя. Також зі мною їздили маленькі картини: «Кінець весни», «Втеча з Парижу», «Санстітр». В Ніцці була невеличка галерея, камерний зал, я одразу розуміла скільки я можу вмістити.

Як ви працюєте над створенням картини?

К. Коли я задумую картину, мені хочеться відтворити певний стан – піднесення чи смутку. У художника робота закінчується на тому, що він намалював і поставив підпис. Все. Як це трактується художник думає у процесі творення картини. Далі вже робота мистецтвознавців, журналістів, арт-критиків. Картини створюються всі по-різному. Буває що одразу розумієш як воно має виглядати, встав і намалював, а буває, що задумав, а реалізовуєш як сліпе кошенятко. Іноді робота над картиною займає дуже тривалий термін часу. Я ніколи не малюю з фотографії, вона мені заважає. Я роблю замальовки, або запам’ятовую драматургічний сюжет. Просто фотографії насправді бувають настільки красивими, що важко стриматися від спокуси перемалювати, а коли перемальовуєш немає творчого відбору, виходить копія фотографії, яка просто немає права на життя як окремий художній твір.

Графіка для Вас – це технічна деталь роботи, чи Ви займаєтесь цим професійно? Чи хотіли б Ви показати свої графічні роботи на виставці?

К. Мої офорти – це мистецький процес. Звичайно, хотілося б виставити їх на публіку. Вони мають право на існування. Але ще не було такої нагоди. Це класична графічна техніка – офорт: малюнок вишкрябується на пластині, потім витравлюється кислотою, і робиться відтиск. Вона тиражується, можна зробити десять, чи двадцять відбитків. Українські галереї просто відмовляються експонувати графіку. Насправді графічні техніки навіть складніші за живописні, але графіка не дає можливості зробити багато грошей, тому автоматично це стає не цікавим.

Який критерій оцінки живопису для вас важливий?

К. Мистецтво віддзеркалює наш настрій на даний момент. Особисто для себе критерій оцінки мистецтва я розумію так: я відчуваю, що це живе, або не живе. Буває, я розумію, що це талант, можливо, навіть геній, але мені особисто можуть не подобатися якісь фізіологічні не естетичні речі. Найгірше, коли все правильно намальовано, але не живе. Свої роботи, які здаються мені не досконалими, я замальовую, знищуючи свої хиби на фізичному рівні.

Що для Вас найголовніше в поїздках за кордон?

К. Хочеться познайомити іноземців із сучасними українцями. Перша мета – це просвітництво.

http://nesamovuta89.blogspot.com/2013_01_01_archive.html