Про автора

2017 1

Катерина КОСЬЯНЕНКО – українська художниця, живописець.

«Мені здається, що сучасна успішна жінка у мистецтві – це, скоріше, феномен. Кожна з цих постатей  унікальна, неперевершена…Адже в тотальному Світі Чоловіків перелік Великих Художниць буде виглядати занадто коротким. Починаючи від легендарної Софонізби Ангіссоли, художниці епохи італійського Відродження, яку вважають першою професійною художницею…до наших українських художниць: Катерина Білокур, Галина Кальченко, Тетяна Голембієвська, Тетяна Яблонська, Віра Баринова-Кулеба… Можна продовжувати, але…І майже кожен раз суспільство робить «гендерну знижку» на міру таланту, якість  освіти, складність та оригінальність сюжетів, силу  живопису, життєві обставини. А це несправедливо. Жінки-художниці створили оригінальний, прекрасний Світ образів, думок, почуттів… Часто чуєш принизливу, як на  мене, фразу «жіноче мистецтво»… Жінкою бути важко, вона тягне на своїх плечах якісь додаткові важкі життєві ноші. Бути жінкою-митцем ще важче…Можливо тому талановитих жінок багато, геніальних жіночих імен в історії мистецтва так мало. Треба вміти вистояти і щоб все склалося…

Якою має бути жінка, аби досягнути визнання у культурі та мистецтві?

Сильною, цілеспрямованою…і ще треба залишатися самою собою, зберегти   здатність любити, співчувати, дивуватися. Тобто, знову компроміси і титанічна праця…Таланту це не зашкодить».

З неопублікованого інтерв’ю  художниці.

suhi_kvity2018_50x40 2018 фр

1978 – народилася у Києві.

1996 – закінчила Республіканську художню школу ім. Т.Г.Шевченка.

1999 – почала брати участь у всеукраїнських художніх виставках.

2002 – закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури. Навчалася на театрально-декораційному відділенні у видатного сценографа Данила Лідера. Диплом. 2002. НАОМА

2002 -вступила до Національної спілки художників України.

2003 – почала брати участь у міжнародних художніх виставках.

2005  – закінчила асистентуру-стажування НАОМА, живописна майстерня народного художника України, професора Василя Гуріна. Виставка асистентів-стажистів НАОМА. 2005

2005 – Магістр живопису.

2009 – стажувалася в Cite internationale Des arts (Франція, Париж), резидент Cite internationale Des arts. Cite internationale Des arts. Париж. 2009

Член асоціації “Україна-Франція” (Україна, Київ).

2011 – стажування в Краківській академії образотворчого мистецтва ім. Я. Матейка.

Член асоціації “Art without borders” (спілка   художників “Мистецтво без кордонів”, Польща, Краків). Асоціація “Art without borders”. Польща, Краків.

Працює в галузі станкового малярства, у театрі та кіно.

Відбулося 26 персональних виставок живопису та графіки.

Виставка “Календар” (2005, галерея  “Мистець”, Київ) – серед найбільш значимих проектів КОНСХУ за останні роки. Киевская организация Национального союза художников Украины (КОНСХУ).

Відзнаки:

  • 2011 – Стипендiя Мiнiстра Культури і Національної спадщини Республiки Польща “GAUDE POLONIA”
  • 2009 – 5-а Премія в галузі живопису ( 5 Premio Pittura Lorenzo di Magnifico) і  медаль «Лоренцо Медичі» VII  Бієнале сучасного мистецтва у Флоренції, Італія
  • 2006 – Срібна медаль Академії мистецтв України, за творчі досягнення
  • 2004 – Грант Президента України для обдарованої молоді
  • 2004 – Cтипендія Київського Міського Голови
  • 2004 – Стипендія Президента України
  • 2003 – Перший Приз Осіннього Салону в галузі живопису ( 1 er PRIX de PENTURE des Amis du SALONE D’AUTOMNE). Париж , Франція
  • 2003 – Почесна Грамота Комітету у справах сім’ї та молоді
  • 2002 – Почесна Грамота Головного управління культури та мистецтв Київської міської державної адміністрації
  • 2000 – Лауреат конкурсу ім. М. Дмитренка , ( III Премія) , НАОМА, Київ
  • 1999 – Лауреат конкурсу ім. М. Дмитренка , ( III Премія), НАОМА, Київ

 АНОНСИ

“Мій Київ. Мій Париж”. 14-27 березня. 2018

этуаль5

Виставка графіки КАТЕРИНИ КОСЬЯНЕНКО відкрилась в Українському Інформаційно-культурному центрі 14 березня 2018.

Вернісаж виставки “Мій Київ. Мій Париж”. 14.03. 2018

До виставки видано каталог творів – 25 графічних урбаністичних пейзажів.

“Мій Київ. Мій Париж”. Каталог творів. Графіка. Київ, 2018

По запиту Українського Культурного Центру в лиці Natalia Kochubey , при підтримці
Посольства України у Франції представляємо повний цикл графічних робіт Катерини Косьяненко, що присвячені Києву та Парижу.
Частково роботи художниці були демонстровані в листопаді 2017-го в Парижі під час Днів Києва в галереї “Jour et Nuit Culturel”.

 http://culture-ukraine.com/2018/03/05/francais-mon-kiev-mon-paris-exposition-d-oeuvres-graphiques-de-kateryna-kosianeneko/#more-1034

“Культурно-інформаціний центр Посольства України у Франції відкрив свої двері у 2004 році, маючи на меті представляти в Парижі, світовій столиці культури, український мистецький доробок та сприяти діалогу культур. Виставка графіки Катерини Косьяненко уявляється саме тим діалогом, неспішним, задумливим, водночас зацікавленим, який ведуть між собою два європейських міста – Київ і Париж, віддалені один від одного тисячами кілометрів, і разом з тим, пов’язані ниточками історії майже тисячолітньої давнини. Першу таку ниточку простягла князівна Анна Ярославна, яку у Франції називають Анною Київською, королевою Франції. Поєднують Київ і Париж також постаті таких непересічних особистостей, як видатні художники ХХ ст. К.Малевич і В.Кандинській, творчість яких вплинула на розвиток всієї модерної європейської культури. Сьогодні культурно-мистецький обмін і взаємне збагачення культур продовжують наші сучасники, митці і мисткині України і Франції.
Отже, ми з великою приємністю представляємо роботи Катерини Косьяненко, вже знаною в Україні і за кордоном художниці, яка захотіла поділитися своїм баченням двох столиць – Києва і Парижа, передати їх неповторну красу, а іноді і певну схожість.
Висловлюю подяку Фундації S.T.ART, куратору виставки Тетяні Швед-Безкоровайній за цей проект, а також всім, хто долучився до його реалізації”.

посол

Олег Шамшур,
Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції

 

зірка

Катерина Косьяненко: “Зупиняюся тоді, коли відчуваю, що робота починає дихати”

В Українському культурному центрі в Парижі за підтримки Посольства України у Франції та StArt Foundation протягом березня відбувалася виставка – цикл графічних робіт Катерини Косьяненко, що присвячені двом містам – Києву й Парижу. Катерина Косьяненко працює зі станковим живописом, фігуративним мистецтвом, однак її погляд завжди «одивнює» наративні картини – історичні й біблійні постаті їздять автобусом, живуть у спальних районах і розмовляють по мобільнику. Графіка Косьяненко фіксує залишки історичного Києва, які стрімко зникають з мапи міста. Як виявилося, куточки старого Києва живуть таким самим життям, як і Париж із його бабусями, гойдалками й котами.

KORYDOR вирішив поцікавитися в художниці, чим її приваблює робота з традиційними техніками й що можна побачити спільного між такими різними містами.

Тетяна Жмурко: Ти нещодавно повернулася з Парижа, де брала участь у виставці «Обличчя наших міст. Київ – Париж» в рамках днів Києва у Парижі. Це був спільний проект з українсько-французькою художницею Фіфі Бристош (Fifi Bristoche). Як з’явилась ідея виставки?

Катерина Косьяненко: Це відбулось абсолютно стихійно. Не домовляючись між собою, ми працювали, кожна над своїм проектом. Я рисувала Київ і Париж, а Фіфі фотографувала киян і парижан. Ми ще не знали, що виставка буде спільною.

Від самого початку я робила тільки Париж, і коли створила достатню кількість робіт, зрозуміла, що мені бракує якихось аналогій та асоціацій.

Т. Ж.: Це були замальовки з натури, які ти робила після резиденції в Парижі?

К. К.: Так, замальовки з натури. У мене їх величезна кількість. Я була досить довго в резиденції Cité internationale des arts. Я подумала, що начерк – це ж пам’ять, він робиться для спогадів про колір, світло, стан і чому б цей стан із маленького начерку не перенести в великий формат. Я хотіла, щоб це було в чорно-білому вигляді, без кольору. У кожного міста свій колір повітря, своя особлива кольорова гама. Я хотіла, щоб малюнок тоном (туш, пензель) передав сріблясто-бежевий, блакитний колір Парижа.

Потім, коли я намалювала багато робіт (а робила я їх в Києві у майстерні) подумала, що ж мені нагадують ці паризькі пейзажі? І зрозуміла: вони схожі на Київ. І, оскільки київських замальовок у мене також було багато, я знову пішла на пленер із блокнотом, мені стало цікаво шукати подібності. Як на мене, ці два міста схожі. Принаймні той Київ, яким я його пам’ятаю раніше, і те, як він динамічно перетворюється нині, у них є спільне.

На відкритті «Обличчя наших міст. Київ-Париж» люди були дуже захоплені своєрідним «квестом», і в цьому з’явилася магія співтворчості глядача й автора. Це бабуся француженка чи киянка? Це арка в Парижі чи в нас у Пасажі? Це фонтан у Києві чи Парижі?

Т. Ж.: Київ, що ти його показуєш у поєднанні з Парижем, — який він для тебе? Мені він здався дещо елегійним, можливо, тому що ти зображаєш саме старий Київ?

К. К.: Можливо, він сентиментальний. Я шукала куточки, які мені ближчі, які я люблю. Якщо це кінець 19 – поч. 20 століття, то архітектура в чомусь подібна. Гори Київські, пагорб Монмартрський. Досить довго моя родина мешкала на вул. Леніна, нині Хмельницького, і старе місто я знаю дуже добре. Можу з закритими очима розповідати, де яке дерево росте і яка вулиця куди переходить. Напевно, тому мені стара частина міста ближча. Зараз у мене новобудови проросли в картинах, але це трохи інше. У новобудовах для мене кольору більше, а ось старе місто інакше.

Т. Ж.: Ти насамперед працюєш із живописом. Чому тут тобі захотілося прибрати колір?

К. К.: Я хотіла досягнути максимально лаконічної мови, передати стан скупими засобами, де немає нічого зайвого. Тільки тон, без кольору. Колір завжди додає емоцію. Самим лише тоном все-таки емоцію добути з себе й глядача. Це дещо інша переробка й інший підхід. Таке було надзавдання і я вважаю, що воно виконане. Хоча для мене, звичайно, колір – стихія.

Т. Ж.: Твій проект багато в чому демонструє, наскільки Київ початку 20 ст. був уключений в загальнокультурний європейський контекст. Те, що було нівельоване в радянський час.

К. К.: Так, те що нас в якусь резервацію помістило. З одного боку, сусідство сучасних монстрів, цих «веж зла» зі старими будинками – шокує. З другого боку, все це співіснує якимось незбагненним чином і я почала до цього звикати. Це проростає в нас, стає звичним простором нашого існування. Незалежно від того, подобається нам така естетика чи ні.

Т. Ж.: Продовжуючи тему співіснування непоєднуваних речей, розкажи про твої живописні серії «Кияни та гості міста», «Графіті для Анни». Там є цікаве поєднання сучасного міста (багатоповерхівки, люди з мобільними телефонами) та історичного пласту. Звідки в тебе цей інтерес до ікон, до стародавнього мистецтва, Візантії, фресок Джотто?  

К. К.: Я це люблю. Я не намагаюся копіювати ікони, але підсвідомо виходить щось, що дивиться в той бік.

Для виставки «Кияни та гості міста» я хотіла зібрати все, що малювала про Київ. Туди потрапили роботи й 2008 року і ті, що створювались для інших проектів, але були пов’язані з нашим містом. Не знаю, наскільки виставка виглядала цілісною, але це був такий реверанс рідному місту. Все, що я протягом життя робила, натхненна Києвом.

Т. Ж.: Можна згадати творчість бойчукістів, вони саме в зверненні до візантійського мистецтва намагалися віднайти національний стиль. Ти звертаєшся до цього періоду як до «найвищого» злету мистецтва? Це своєрідна спроба через національні джерела знайти свою мову?

К. К.: Я думаю, на якомусь етапі, звичайно. Оскільки це мій свідомий вибір. Для розвитку весь час потрібні пошуки і в якійсь момент для мене це було «найвище». Коли я робила виставку «Графіті для Анни», дуже захопилася фресками Софії Київської і взагалі цим періодом.

Я думаю, що створюю естетику, яка співзвучна мені. Мені може подобатися різне, більш експресивне, абстрактне, але я створюю роботи, які співзвучні моєму внутрішньому ритмові та естетичним вподобанням.

Т. Ж.: Я б сказала, що «іконописність» простежується однією лінією в твоїй творчості.

К. К.: Мені знається, що у мене роботи всі дуже різні.

Т. Ж.: Тим не менш, навіть у твоїх пейзажах вона присутня. В них є умовний поділ на життя небесне і земне, як в барокових іконах, де верх – золото, що символізує життя небесне, і низ – життя світське, там є колір. І у тебе так.

К. К.: Цікаво. Я насправді ніколи про це так не думала. Більшою мірою я думаю про професійні задачі, про колір, пляму, композицію.

Т. Ж.: Який у тебе творчий метод? Ти зазвичай працюєш серіями?

К. К.: Спочатку виникає задача драматургічна. Щось мене захоплює. Зазвичай я роблю одну роботу й розумію, що цією роботою я не все сказала. Я починаю цю тему розвивати. І так природним чином виходить, що з’являється якась кількість робіт. Можливо, це пішло від того, що я закінчувала відділення сценографії Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури у Данила Лідера. Художник-сценограф придумує все: простір сцени, костюми, пластику руху актора. Принаймні в ідеалі, нас так учив Данило Данилович. І, може, оця серійність виникла від моїх театральних пошуків. Я певний час працювала в театрі, зробила дві постановки у співавторстві. Але зрозуміла, що там інша специфіка. Це все-таки колективна творчість. У сценографії важливо продумати пластику простору, в якому існують персонажі, чим вони живуть. Тобто зробити якийсь такий щільний образ. Виходить, що однієї картини мені не вистачає. Я починаю і не можу зупинитися.

Взагалі, я можу роботу намалювати за кілька днів, а потім переписувати її місяцями. У всіх, звісно, свої методи. У мене свій критерій, зупиняюся тоді, коли відчуваю, що робота починає оживати, дихати. Робота може бути формально гарною, але поки я в ній не відчую життя, я від неї не відповзу. А це буває довго, перешкрябування, перемальовування, це спрогнозувати неможливо.

Т. Ж.: Ти вибудовуєш у своїх роботах якусь особливу темпоральність. Чи важлива для тебе категорія часу взагалі?

К. К.: Я намагаюся цей час зробити не конкретним. В мене немає задачі конкретизувати, коли саме це відбулося. Мені навпаки цікаво прослідкувати, якщо, приміром, події відбуваються взимку або навесні, як би це могло виглядати зараз, п’ятдесят років тому, п’ятсот. Я намагаюся вивести якусь, не можу сказати що лінію епічності, але щось надчасове. Насправді є такий момент. Але відштовхуюся від чогось побаченого, відчутого зараз.

Т. Ж.: В твоїй серії «Графіті для Анни» ти зображаєш сучасний район Києва, але населяєш його дивними створіннями. Звідки ці образи?

К. К.: Потвори. Вони з «Бестіаріїв». Там описано дуже ретельно, яка потвора де водиться. Мені дуже подобається апокрифічна література, легенди й перекази, цікаво звідки це прийшло. Десь було першоджерело, тобто був якийсь поштовх і фантазія. У бестіаріях цікаво те, що звичайні тварини, як-от кіт, курка, пес там за абеткою перераховані разом із драконами та іншими фантастичними істотами. Я знайшла це й була надзвичайно захоплена. Дійсно, якась істота із великими вухами, крилами, вона водиться у морі і виходить харчуватися на заході сонця. І за цим – кіт свійський, вуха, очі. Тобто для людей середньовіччя вони існували в одній площині й ніхто не переважував. Як у молитві кажуть «всього видимого й невидимого», так і для них звичайні істоти існували поряд із фантастичними. Можливо, вони щось знали чи бачили, мені це дуже цікаво.

Т. Ж.: Ти створюєш свою міфологію?

К. К.: Я так жартую, а вона створюється. Цей проект був жартівливий насправді. Я не можу сказати, що це було поєднання сьогодення й чогось стародавнього, але це була фантазія з приводу того, як би воно могло співіснувати. Якщо ти щось дуже любиш і думаєш про це, то воно реалізується. Наприклад, ми їдемо в тролейбусі й думаємо про Анну Ярославну, накладається реальність, про яку ми мріємо й реальність, яку ми бачимо. Виходить такий синтез. Коли я їду за кермом і думаю, яким предметом Анна Ярославна нашкрябала графіті на стіні, то був цвях чи ложка. А я їду за кермом, повертаю, обганяю, а тим часом образ Анни існує в моєму мисленнєвому середовищі. І саме цьому я намагалася знайти пластичний аналог.

Т. Ж.: Чому саме живопис?

К. К.: Я себе почуваю вільною, коли займаюся живописом, безкінечно вільною. Коли я робила графіку, у мене теж були такі одкровення. Мені здавалося, що я досягла чогось, але від живопису я не втомлююся ніколи. Для мене це абсолютно безкінечний процес наповнення. Я не втомлююся.

Т. Ж.: Сьогодні для художників доступні будь-які художні засоби.

К. К.: Не цікаво. Можна робити інсталяції, знімати відео, але мені чомусь це не цікаво. У мене були пошуки в юності. Але я зрозуміла, що пластична мова інсталяцій, перформансів для мене — абсолютний театр. І я не завжди відчуваю ідею. Звісно, є різна якість проектів і не завжди вони настільки вдалі, що я вірю тому чи іншому художнику. Для мене це все шматочки театрального мистецтва, забрані з контексту театру і перенесені до музею. Я бачила класні вдалі проекти, але їх було дуже небагато.

Є різні задачі живопису – епатаж, наприклад. Можна ставити собі за мету шокувати, збадьорити, привернути увагу до соціальних проблем, це можна зробити засобами олійного живопису також. Але для мене це вже буде плакат, агітація, кіно, театр. Все-таки я маю академічну класичну школу: мама мистецтвознавиця, тато художник, дідусі художники, можливо, я динозавр. Просто все, що стосується сучасного мистецтва, я приймаю як окрему галузь мистецтва.

Т. Ж.: Зараз відкрилася премія PinchukArtCentre для молодих художників і там майже немає живописних робіт. На твою думку, чому так? Ти сама викладаєш живопис у «Студії Леонардо» і тема мистецької освіти для тебе є актуальною?

К. К.: Я не можу сказати, що викладаю. Це була батькова «Студія Леонардо», якийсь час я його заміняла. Це батькова майстерня, і коли він захворів, то попросив мене замінити його як викладача. Але все одно учні, які були в нього, його дуже любили і вони якийсь час зі мною побули, але зрозуміли, що ми різні люди, різні за темпераментом та системою викладання.

Дуже багато у викладанні залежить від особистості. Можна навчити якихось професійних прийомів, академічних, вони не настільки складні. Але дуже важливо не передати свою філософію життя (тому що це ненормально, у кожного має бути своя філософія), а просто навчити думати. Або навіть не навчити думати, це теж неправильно, радше показати, що без захоплення жити не можна, а захоплення не може бути без якогось аналізу й процесу мислення.

Данило Лідер був філософом і дуже світлою людиною, з ним було просто цікаво. Я насправді починала вчитися на факультеті реставрації, два курси навчалася там. Вікна реставраційного відділення розміщуються якраз навпроти театрального й ми дивилися на театралів, поки вони там щось придумували, ми праскою рівняли картини. Я зацікавилась їхнім процесом творення, почала ходити у гості і якось потрапила в майстерню, коли був присутній Лідер. Сидів чоловік літній, скромний і жартував. Я почала затримуватися, слухати, він просто був надзвичайно цікавим. Він не нав’язував своєї думки, творчих прийомів.

Т. Ж.: Але він зміг при цьому створити школу. Можна сказати, що школа Лідера існує.

К. К.: Його особистість настільки опромінювала все навкруги, що справді виростали крила. Він ніколи не нав’язував своїх думок, але хотілося думати, щось вигадувати. Від особистості вчителя дуже багато залежить.

Т. Ж.: До речі, моє спостереження: саме театральні художники є більш відкритими до експериментів, нестандартних рішень.

К. К.: По-перше, вони систематично й багато читають. По-друге, театральні художники ніколи не обмежені в матеріалі, це може бути будь-яка фактура, простір може бути вирішений як завгодно. Ти маєш абсолютну свободу. Коли ти твориш, ти володієш світом. Ти можеш цей світ створювати, міняти, ти творець і ти можеш робити все, що завгодно. Тобто відчуття абсолютної свободи. І це сприяє розвитку.

 

image12.jpeg с

“Графічний діалог Київ-Париж. Архітектурний, мистецький, людський. Два міста, дві столиці, дві культури. Пов’язані між собою тисячами людських життів, художніми творами…
Цикл Катерини Косьяненко – авторська професійна графіка без лубочних, банальних сюжетів “для туристів”. Але це істинні Київ і Париж, неповторні вулиці. Своєрідний темперамент, особлива атмосфера, душевні старенькі дворики-примари, пам’ятки архітектури”.
(зі статті до каталогу виставки)

Організатор S.T. ART Foundation
Куратор Tatiana Shved Bezkorovaina

https://www.facebook.com/events/173226189966408/

 

Париж, 16-20 листопада. Галерея “Jour et Nuit Culturel”, Сан Мішель, 9. Дні Києва у Парижі.

22788823_1796056060423506_1970543426326337989_n

ДНІ КИЄВА У ПАРИЖІ.
За підтримки Українського Культурного Центру.
Виставка КАТЕРИНИ КОСЬЯНЕНКО і FIFI BRISTOCHE
“Обличчя наших міст. Київ – Париж”
“Les Visages de nos Villes. Kyiv – Paris”.

В галереї “Jour et Nuit Culturel”, що у Парижі, Сан Мішель, 9,
відбулась виставка графіки Катерини Косьяненко Kateryna Kosianenko і фотографіі Юлії Носар Fifi Bristoche.
Художниці  представляли Київ, звідки обидві родом, під час святкування Днів Києва у Парижі,  з 16-го по 20-те листопада в 6-му окрузі столиці Франції.

Графіка Катерини Косьяненко і фотографії Юліі Носар розповіли глядачу про неймовірні подібності і цікаві паралелі у архітектурі і культурі наших міст, в обличчях наших городян, їх будинків, в нашому житті і навіть в історії.

Культурні зв’язки між нашими країнами стають щодалі міцнішими. Наша виставка, як і інші багаточисельні заходи Днів Києва – потужний доказ культурних дипломатичних зв’язків, що ширяться і розвиваються між Україною і Францією.

Куратов виставки – Tatiana Shved Bezkorovaina S.T. ART Foundation

Нові твори. Графіка. Paris. 2017 Нові твори. Графіка. Київ 2017

відео

Новини культури на телеканалі UA Перший з  Inna Melnyk. 06.11.2017. “Обличчя наших міст. Київ – Париж” з Тетяна Швед Безкоровайна та Kateryna Kosianenko.

Монтаж виставки “Обличчя наших міст. Київ – Париж”. 15.11.2017. Монтаж виставки “Обличчя наших міст. Київ – Париж. Les Visages de nos Villes”. 15.11.2017

image1.jpeg с image2 23519097_10155227819808790_7884000616235467566_n

image9.jpeg с image12.jpeg с image15.jpeg с

«КИЯНИ ТА ГОСТІ». Виставка живопису Катерини Косьяненко.  «KYIVITES AND GUESTS». Exhibition of paintings by Kateryna Kosianenko. 20-31.10.2017

viber image

Виставка відбулася в МВЦ «Музей історії міста Києва» за сприяння галереї “КалитаАртКлуб”.

«КИЯНИ ТА ГОСТІ». Виставка живопису Катерини Косьяненко. / «KYIVITES AND GUESTS». Exhibition of paintings by Kateryna Kosianenko.

Вернісаж 20 жовтня 2017 в Музеї історії міста Києва

 

21616242_10155704626275816_1692044606960347177_n

 

0-02-04-a38f3348a0b5af3629aea7f059efc75bb17a67d7e1f01fbd85ffb57fe4483ad7_full

Фестиваль європейського професійного лялькарського мистецтва. Рига, вересень 2017 року. Експозиція картин та ляльок Катерини Косьяненко та ляльок Anastassija Katsan .

Фестиваль європейського професійного лялькарського мистецтва. Рига, вересень 2017

 

Персональні виставки

Міжнародні виставки

  • 2011 – Виставка стипендіатів GAUDE POLONIA 2011. Галерея «Аrte», Варшава
  • Міжнародний пленер у Криму. Коктебель-Курортне
  • Міжнародний пленер в Хорватії, м. Задар.
  • 2006«Luce nel Buio» в галереї «De Twee Pauwen». Гаага, Нідерланди
  •  Виставка „ Франція в моєму серці ” , галерея „Дім Миколи”, Київ,Україна
  •  Московський міжнародний художній салон „Нові імена” (ЦБХ). Москва, Росія
  •  Міжнародний пленер в Греції , виставка в Мерії міста Дідімотехон . Греція
  •   Міжнародний пленер у Польщі . Буковина Таджанська
  • 2001 – Виставка „Дні культури Києва в Кракові”, Краків, Польща
  •  Виставка „Україна – Польща”, галерея „Дім Миколи”, Київ, Україна

Виставки

Твори зберігаються у фондах НАОМА, Музеї екології гір Карпатського біосферного заповідника (м. Рахів), муніципалітеті м. Дідімотехон (Греція), м. Разлог (Болгарія) та у приватних мистецьких збірках України, Польщі, Франції, Нідерландів, США, Канади, Росії, Великобританії, Хорватії.

 

ПРО ТВОРЧІСТЬ КАТЕРИНИ КОСЬЯНЕНКО ПИШУТЬ І ГОВОРЯТЬ:

Тетяна Жмурко, мистецтвознавець, НХМУ

Я б сказала, що «іконописність» простежується однією лінією в твоїй творчості... навіть у твоїх пейзажах вона присутня. В них є умовний поділ на життя небесне і земне, як в барокових іконах, де верх – золото, що символізує життя небесне, і низ – життя світське, там є колір. І у тебе так”.

Тетяна КАЛИТА, галеристка, київська  галерея “КалитаАртКлуб”:

“Написані у різні роки – починаючи з 2006 і доповнені новими роботами спеціально до виставки – ці невеликі за розміром полотна присвячені вічним темам. Вони – про народження і смерть, любов і втрати, зустрічі і прощання. Ніби вихоплені кадри із стрічки життя у найважливіші його моменти. На відміну від популярних нині серіалів, нескінченних теле- і кіно- саг, короткий метр мусить донести до глядача зміст на обмеженій за довжиною стрічці, і це – певний виклик для автора. Скупими засобами – використовуючи практично одну фарбу і на мінімальній площині полотна – художниця максимально стисло, але виразно представила життєвий шлях людини. Більше як два десятки кадрів (картин) – своєрідна квінтесенція життя – головне, найважливіше, найбільш тонка і чиста його сутність, концентрований екстракт”.

 

Галерея Ornament Art Space, Київ

“Катерина Косьяненко – художниця, що вдається в живописі до різноманітних, іноді зовсім неочікуваних тем. Сюжетна розповідність змінюється вишуканою грою кольорів пейзажних серій. На виставці буде експоновано творчий доробок мисткині різних років, що є чудовою нагодою для поціновувачів побачити результати натхненної праці й творчі видозміни талановитої авторки”.

 

Ігор МИКУЛА, художник, старший викладач кафедри  академічного живопису ЛНАМ – ЛДІПДМ:

“Її мистецтво, на відміну від багатьох, має коріння в землі…Це є синтез чогось сучасного і абсолютне відчуття тієї народності, правди, лагідності і щирості”.

 

Лариса ДЕНИСЕНКО, письменник:

“Картини Катерини Косьяненко, на мій погляд, краще візуальне підтвердження того, що українці є європейцями, християнами з глибокими народними традиціями, нацією справжніх героїв, котрі люблять свою землю”.

 

Дмитро КОРСУНЬ, художник, історик, Modern Art Reseаrch Institute of Ukranian Academy of Arts:

“Це якийсь кольороспів про незабутню, райську, квітучу країну, майже італійську по гнучким лініям горизонтів, обжитості, Божим історизмом її, і так схожу на Перуджу чи Флоренцію, таку ласкаву і м*яку, ошатну і шляхетну. Але це ж Україна, незнайома і знайома, та сама земля, де «ясні зорі, тихі води».

“Тут присутній домінуючий момент національної етичної цінності рідного пейзажу, попри новітні стилістичні новації його втілення. Барокова кольоро-пишність зображеного в живописі Катерини виникає зовсім несвідомо, якось сама по собі, як розчулений порух, як пісенний зойк її зачарованої душі”.

“Она -превосходный художник, с невероятным национальным характером живописи. Это еще и чудный сплав иконного барокко и кватроченто, непринужденно поданый в современной личностной динамике. Картины совершенны, они завораживают своей певучей красотой. Это воистину наше украинское золото, как песни Нины Матвиенко, как стихи Лины Костенко…”.

“Катерина Косьяненко . “АЕРОПОРТ”. Дівчата-художниці вирушують на пленер – хочеться думати, що в Хорватію. Несуть рулон загрунтованого полотна. Щоб попрацювати від душі. Буває іноді таке ось у художників щастя.
Але тут Катерина отримала несподіваний ефект – майже ренесансову ясну значущісь постатей і дійства. Як несіння хреста у страстних сюжетах. Чудова картина”.

 

Катерина МАМАЄВА, мистецтвознавець, НХМУ (2013):

“Художниця уважно вслуховується у відголоски минулого, потопаючи у наростаючому шумі мегаполісів. Долаючи лубочність народної картини, узагальнюючи протокольність козацького портрету, приглушуючи пишномовність барокової ікони, Катерина водночас очищує ці різні традиції від пізніх нашарувань (як ікони очищували від киптяви) і , наповнюючи особистим переживанням, сплавляє їх кращі досягнення у кореневу систему власного мистецтва”.

 

Лідія ГУРСЬКА, мистецтвознавець, член НСХУ:

“Катерина творить своєрідний, променистий, барвистий живопис. Витончені, дзвінкі колористичні сполучення барв художниці наслідують барвистість і ніжну поетику українського народного мистецтва, сюжетні лінії збагачені етнографічними темами та мотивами. Тонкий ліризм, багатозначність персоніфікованих, доброзичливих образів, наративність і споглядання присутні в її картинах”.

 

Олег СИДОР-ГІБЕЛІНДА, художній критик:

«Картина молодої мисткині злото колірних пластівців якої підкорило вередливу Лютецію – змагаючись у часі зі злотом осіннього листя, що саме занадилося тої знаменитої пори. Причарувало, полонило, заколисало, напоїло солодким трунком втіхи – всіх, хто до того зором долучився. Вишукана і водночас зухвало-молодеча – сваволя дозволяє долати іконографічний стереотип».

 

 Євген ВАКУЛЕНКО, директор Національного музею «Київська картинна галерея» (Київський національний музей російського мистецтва):

«Вражає світло, що йде із глибини в роботі „Втеча до Єгипту”, сонячні середноземноморські етюди бентежать відчуттям кольору. Наслідуючи ренесансну традиції. Косьяненко зберігає деяку відмежованість від персонажів (“Summertime”), тим не менш. Досягаючи виразності образів. Як,скажімо, у картині „Трамонтана”. І дійсно, у наш прагматичний час справжньою цінністю стає щирість. Мистецтво дає квиток до світу душі. І дай Боже, аби човник з далеких мандрів завжди повертався на Україну».

 

Олег БАЙШЕВ, арт-директор київської галереї „Колекція” (2007):

«Світлі образи барокових ікон та  етнографічні цитати, духовна та колористична наснаженість вирізняють художницю з-поміж інших українських та іноземних сучасників, зігрівають душу та створюють свято радості».

“Живопис Катерина Косьяненко, минаючи всю суєту і повсякденність, повертає нас у час героїв і святих. Вони йдуть, тихо шепочучи молитву, йдуть як на свято, йдуть нам назустріч. Водночас, живопис Катерини Косьяненко залишається постмодерним феноменом, де при ближчому розгляді традиційність виявляється майстерною грою. Тут у традиції ховається інтелектуальна провокація. “Етнічні” та “автентичні” з першого погляду, живописні серії несуть у собі масу “підводних течій”, натяків, цитат з історії європейського живопису. Вони граються з “класикою” світового мистецтва, міняють місцями образи та інтер’єри, підкреслюють глибину європейської традиції за допомогою традиції української”.

 

Лукас  ван ХАССЕЛТ, засновник галереї “De Twin Pauven, Гаага, Нідерланди:

«Живопис Катерини вразив нас своїми витонченими ренесансними образами і фантастичним живописом».

 

Наталя БУРЯНИК, засновник і президент благодійного фонду Matrix Orange. Гаага, Нідерланди:

“Катерина є одним з найбільш талановитих молодих українських художників”.

 

Павло РОТАР, віце-президент Асоціації “Україна-Франція”:

“Живопис Катерини Косьяненко – яскравий авторський “етнографічний фігуратив”.

 

Олена ВЯЧЕСЛАВОВА, кандидат філософських наук, доцент Луганського державного медичного університету (2013):

“…у творі Катерини Косьяненко «Св.Микола» (2005, з циклу «Календар») постать святого нагадує про мальовничу ошатність українського барокового світу й водночас монтажно поєднується з ніжним засніженим пейзажем – втіхою дітлахів, які поринули в гру. Світ дитинства, створений мисткинею, за своїми проникливими емоційними інтонаціями цілком належить сьогоденню. Поетика цитати з обов’язковим композиційним монтажем й ускладненням просторової будови наголошує в самій структурі художньої реальності картини специфічність її часового виміру, наглядно виявляє «одночасність  й теперішнього».

Каталоги, книги, журнали

ІНТЕРНЕТ

“Український репортер”. “Історія без прикрас”. Фрагмент репортажу Карини Калітовської про VIII Бієнале “Від Тріпілля до сьогодення в образах сучасних художників”. Січень 2018, ЦБК, Київ.  https://www.facebook.com/ukrreporter/videos/918737678300808/

Портрет катерины косьяненко from Mitec on Vimeo. 2017

Пейзаж Катерины Косьяненко from Mitec on Vimeo. 2016.

графіті косьяненко from Mitec on Vimeo. 2016

Фрагмент фільму “GENNUS LOCI” Sasha Shved. Пленер українських художників в Італії влітку 2015. https://www.youtube.com/watch?v=abXW8KBxnRY

 

Фільм “Її Мамаї”. Із серії “Головний герой”. “Всесвітня служба “УТР”. 2010.
Автор сценарію, режисер та оператор В’ячеслав Манилов.

Створення сторінки – Богдан Гдаль

sait 300
Попередній варіант cайту: http://katerynko.com.ua/old/