«Десь там
Де загублюся знову я
В прабатьківських степах
Де небо зоряне
Неначе дах…».
(Юрій Завгородній).
Не кожному Митцеві таланить мати персональні виставки у Парижі (2003й і 2006й роки) і Кракові ( 2013й ). 2003й, чи не найбільш знаковий. Художниця здобула Перший Приз Осіннього Салону у мистецькій столиці світу.
Оповідь про головну героїню розпочнемо з її появи у цьому світі. Народилася, зростала, формувалася Катя Косьяненко у місті великому – святому граді Києві. Таких міст усього два – Київ і Рим. Обидва на семи пагорбах. Чи не завдяки езотеричній подібності цих міст, лики людей на картинах авторки нагадують образи епохи Відродження?
Етимологія слів – синонімів, – посох, жезл, кий, трактується яко стрижень спільноти, довкола нього все відбувається. А Київ – це вісь цивілізаційної системи. … Посох у руках апостола Андрія, який стоячи на цій святій землі, казав, що на ній возсіяє благодать Божа і дарував Києву ймення Вічного міста. І слово арій мало прив’язку до трьох станів – жерців, воїнів, хліборобів. Каста митців ( справжніх ) генерує у собі певні якості всіх трьох арійських станів. У одному з катренів Нострадамуса є такі зрозумілі слова :
« Там мова тішить слух, там Бористенів край
Початок здвигам покладе, злама рутину…».
Ця унікальна дівчинка народилася у незвичайній родині ( Митці звичайними не бувають ! ). Батько, Володимир Васильович Кікіньов, відомий художник, прекрасний педагог і як каже Катя : « Напрочуд скромна людина».
Мама – знаний мистецтвознавець. Дід – Кікіньов Василь Матвійович, заслужений художник України. Панна Катя згадує : « Я зростала у оточенні альбомів, книжок, репродукцій. У мене щодо фаху, то і вибору не було. Художник , ніяк інакше». Дуже любила разом з татом виїздити на рибалку, де оточували їх зусібіч чари природи, носила етюдник за ним. Тому, закономірно, що перший етюд, написаний дівчам отримав назву « Тато рибалить».
« Далечінь підступає ближче лише з часом. Дійсність розгортається поволі.
І хоч нічого не відбувається так, щоб не було заднього плану, де криються причини того, що ми – міркуємо й пишемо, проте той задній план розташований ешелоновано, на кшталт краєвиду», – думка належить Фрідріху Дюренмату. Вона ( думка) тісно прив’язана до методу побудови краєвидів художниці, де можна спостерігати – і другий, третій, четвертий план, а далі – обрій, поза межею ( гарний приклад – робота « Дрібні дощі». )
Є спосіб письма картин – лізирування, у нашому випадку – лізирування змісту написаного.
Світ можна розглядати як лабіринт. Тоді повинна бути присутня драматургія лабіринту і спроба дистанціювання від нього, але при цьому пильне спостереження задля того, аби розуміти, – що ж там ( у лабіринті ) відбувається ? Бо якщо є світ, обов’язково має бути – антисвіт. А лабіринт, то алегорія…
Катя Косьяненко впевнено рухається у своїх мистецьких лабіринтах, як провідник, веде поціновувачів малярства до пізнання нею створеного.
Колію життя прокладають не тільки перші книжки і перше середовище, а і взаємини людські, що до них повертаєшся згодом, за допомогою ретроспективної здатності пам’яті. Кожна творча постать – то особиста драма, чи трагедія, ще багато чого, усе взаємно поєднане, переплетене…
Мисткиня ( у свій час ) навчалася на театрально – декораційному відділені у Данила Лідера ( НАОМА). А це персона у гуманітарному вимірі – легендарна. У 1962 році він переїхав до Києва. Заснував власну школу сценографії. Його учнями були – В. Карашевський, М. Левитська, А. Александрович – Дачевський,
К. Косьяненко. Ось де криється першопричина елементів театрального дійства у її творіннях, де є і напруга драматизму, і глибина загадки, духовна велич персонажів , котрі живуть на полотнах.
Катя Косьяненко розповідає : « Данило Лідер – це мистецький реформатор, революціонер. Великий педагог, сценограф, художник. Гармонійно нас розвивав, навчив вибудовувати простір… Театральні задумки – пошук, розвиток, дія, кульмінація.. Я захоплююся… і створюю цикл робіт».
Один з методів митця, користуючись інтуїтивними ходами – проаналізувати, потім змалювати, щоб уявнився на полотні навколишній світ і він сам, Митець. Бо ніколи ми не спроможні вийти поза себе, у творі художника не може бути нічого такого, чого не було б у самому творці.
Як обґрунтувати ідею причинності ? Теза про те, що нічого не виникає безпричинно, прісно банальна. Немає такого процесу, що мав би тільки одну причину, їх може бути безліч, а кожен процес вказує на ще один процес, як причину свого виникнення. Звернімось до поезії :
«До минулих часів
Причинено двері причинні
Нема ні шпаринки, ні вічка…».
(Юрій Завгородній.)
Щодо дверей, вони можуть відчинитися у далеке минуле, щоб могли ми пізнати правду прадідів великих. Бо у славному минулому нашого народу такі скарби духовні заховані ! Про них писав національний Пророк.
На хвильку вернімось до терміну – Відродження. У алхіміків середньовіччя він був ідентичним « перевтіленню». Головним завданням цих мудреців був пошук секрету довголіття, лікування важких хвороб, а не винайдення філософського каменя, з використанням якого, можна було добувати золото з простих металів. Вони доводили, дерево душі можна відновлювати, або відроджувати. Відроджуючи рослини з попелу, алхіміки шукали доказ того, що розум і свідомість можуть жити після смерті фізичного тіла.
У її картинах ( особливо у Мамаях і Мамаївнах ) закладена містика дії, чину, щось наближене до містики молитви, чи екстазу танцю. Герої робіт мають порив, вони вправні, у них панівним є культ ризику, це не сонливі тюхтії, гречкосії. Це українські Дон Кіхоти і амазонки. Вчитаймось для прикладу у роботу « Хмари ліки мої». Посеред буйного різнотрав’я, на пагорбі відпочиває козак, не простий, характерник. Понад ним хмарини пливуть у небі, а він оті хмари рухає силою свого погляду…
Україна, не Східна Європа, тим паче, не Азія. Вона – серцевина Європи
( не тільки географічна). Це та Земля, на якій відбулася поява найдавнішої хліборобської культури світу – Трипілля ( Три поля ). Зв’язок цієї культури з культовою обрядовістю заперечити неможливо. Про що це ми ? А про те, що є у наших краях Місця Сили:
« Місце Сили – це річка, постала з краплин,
Місце Сили ніколи не згадуй всує,
З Місцем Сили говориш один на один
І воно тебе чує».
(З книги віршів поета Павла Щириці « Місце Сили».)
Науковцями доведено, – найсвятішим місцем ПраУкраїни – Русі є Трахтемирівське городище, поблизу Переяслава, яке існувало
задовго до Київської Русі і мало довжину насипних валів до 40 кілометрів, встановити дату їх появи видається неможливим.
А тепер , знаковий уривок з розповіді художника: « Ми з батьком подорожували по Дніпру, маршрут був такий – Ржищів, Бучак, село Григорівка, від цього села до Трахтемирова близенько зовсім, там стояв дерев’яний козацький монастир, слугував житлом для старих козаків. У нас там є хата на горі ( с. Григорівка ), видніються – і Дніпро, і кручі. Мені там добре, там чудова енергетика». Езотерики твердять, -у Трахтемирові і на київських кручах енергетика найсильніша на Русі – Україні.
Поетичні ж рядки мовлять наступне:
« Гірчить
Прадавня правда степова
В ковтках з прихованих криниць
В гарячих краплях
Дідові слова
І біль поразок
І одваги міць…».
(Юрій Завгородній.)
Аж надто багато різних тлумачень, візій, бачень може викликати знайомство з творчістю Катерини Косьяненко, та немає жодних сумнівів у тому,- це роботи видатної Мисткині сучасності. Означимо тільки деякі вкраплення думок:
– Персонаж роману « Алхімік», авторства Хорхе Лівраги Ріцці, казав таке: « В усьому сущому є безліч світла й тіні, що приховано від простих смертних…».
– Кожну картину можна сприймати ніби текст, наприкінці якого три крапки. Мисткиня начебто запитує : « І що вам вдалося побачити, не іншим, вам ?…».
– Її малярство елітарне, традиційно – новаторське, по змісту прийшло з давніх – давен, водночас, суголосне сучасності. Ці картини сприяють відновленню історичної пам’яті, вони живлять уяву про степ і про осінь, зовсім не тому, що падолист за вікном.
Причина либонь у тому, що Мамаї і Мамаївни виписані власне однією фарбою, листопадово – брунатною, звісно, з багатьма відтінками, тонами і півтонами.
Епілог найкраще замінять віршовані слова:
« Хмари у вирій
Хвилі в тумани
Зваблені звірі
Вірять в оману
Нібито роси
Вирощують німби
ОСІНЬ.».
(Олена Гаран.)
Андрій Будкевич, Львів.
P.S. Мені пощастило відвідати у передостанній день експозиції виставку робіт « Мамаї і Мамаївни. Короткий метр», яка була представлена у арт – салоні « Калита». Враження неймовірні ! Дуже приємний спогад залишився від розмови з господинею арт- салону, це панна Тетяна Калита, тонкий знавець мистецтва.
http://karpatnews.in.ua/news/90914-v-prabatkivskykh-stepakh-nebo-zoriane-nenache-dak.htm