“Календар”. Православні свята, традиційна іконографія, народні традиції та картини

 “Варвара”. 2005. Фрагмент.

Живописний цикл „Календар” було створено художницею під час студіювання в асистентурі Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури (НАОМА, Київ).  Цикл складається з 15 творів. Він  цікавий та несподіваний, з багатозначним відтворенням народних звичаїв і обрядів, що супроводжували православні свята в Україні. Слід зазначити, що народна календарна обрядовість базується на давніх язичницьких ритуалах і традиціях, тому вони, на перший погляд, мають мало спільного з офіційними церковними святами, але здавна співіснують. Простий народ завжди прагнув зрозуміти, адаптувати віддалені від України у часі і просторі події, знайти логічні пояснення, аналогії. На Благовіщення, одним із символів якого є Дух Святий, випускали із кліток птахів ( до речі, давні слов’яни вважали, що в цей день пробуджуються сили природи і Дух світла благословляє землю і все живе на ній), на Варвару  „вишивали та нитки пряли” , згадуючи про те „що Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила”, день Святого Миколая в народі був веселим зимовим святом… Православна церква теж прагнула адаптувати давні народні традиції і вірування, тісно пов’язані з явищами природи (колядування, щедрування.

 Тож, в творах „Календаря”, і в сюжетах  в живописі, повною мірою проявилися неоднозначність, складна асоціативність. Сюжети базуються на народній інтерпретації православних свят, апокрифічних оповідках, розповідають про народні традиціїї і вірування. Живопис „Календаря” унікальний. В ньому присутні іконописна духовність, гармонійність, традиційне, барвисте багатоголосся. В ньому відгомін унікального духовного світу стародавньої України. І в той же час він авангардний, сучасний, легкий, чутливо відвертий.

Християнські свята іноді були для художниці просто приводом для відтворення гарного народного обряду чи вірування („Катерина”, „Варвара”), спробою цитування усталеної іконописної схеми („Водохреща”) чи лету власної фантазії („Головосік”,„Білі птахи”). І це не сприймається як зухвалість або спроба ревізування традиційного іконопису. Це створення нової іконографії, яка шукає балансу між ортодоксальним і новим.

Православні свята в „Календарі” іноді  ховаються в відсторонених поетичних назвах: «Золоті яблука» присвячені сумному сюжету, пов’язаному в народній уяві з Преображенням Господнім або «Яблучним Спасом», «Купання» – привід згадати маловідомий день Симона Зилота, «Білі птахи» нагадують про «Благовіщення», «Пасіка» позначає день Теплого Олекси…

Розглядаючи  картини, необов’язково щось знати про церковні свята і пов’язані з ними народні вірування і традиції ( хоч це і неймовірно цікаво).

Можна просто милуватися гарним живописом. Картини є тільки відгоміном, інтерпретацією народної обрядовості, іноді необов’язковим , тактовним нагадуванням про минуле, забуте. Але це нагадування, відверте, справжнє, важливе для художниці, в ньому живе цілий щирий світ „добрих людей”, народжених її фантазією. Художниця ні на чому не наполягає, вона лише підказує нам, нагадує про втрачені істинні цінності.

Наслідування в циклі „Календар” вдало сполучається з авторською неповторністю, виголошеною  мовою сучасного живопису. Твори «Календаря» живописні і певною мірою декоративні водночас. Сюжети багатомірні і багатопланові. Звернення до української старовини обернулось не тільки  нагадуванням про забуті звичаї українського народу чи окремі моменти обрядовості. Ці твори дали змогу художниці продемонструвати самобутність, зв’язати минуле з сучасним, нагадати про втрачене, забуте, примусило замислитись над тим, чи потрібно  втрачати свою сутність, свою духовну, національну ідентичність.

Картини Катерини Косьяненко, в тому числі з серії “Календар”, репродуковано у православному журналі “Отрок” (2011, №№3 та 5; 2012 №№1 та 5).

http://otrok-ua.ru/about.html

Проект “Календар” поки що був найбільш успішним у комерційному плані: у власності художниці залишилось тільки дві картини з цього циклу.

 

„ПОКРОВА”. 2003. Власність автора

 

ПРАВОСЛАВНЕ СВЯТО:

 Покрова Пресвятої Богородиці. 1 жовтня ст. ст. – 14 жовтня нов. ст.

ІКОНОГРАФІЯ:

  „Покрова Пресвятої Богородиці” сюжет дуже популярний в українському іконописі, він відображає чудесне з’явлення Андрію Юродивому  Богородиці в оточенні пророків і ангелів у Влахнерському храмі Константинополя у 910 р. Свято Покрови належить до приоритетних культів, поширених ще у Київській Русі як свідчення її прагнень до самостійності і відокремленості від візантійського впливу. Іконографія Покрови формувалася на київському ґрунті, де вже в XII ст. споруджувалися перші Покровські церкви і, вірогідно, створювалися перші  ікони, які до нашого часу не збереглися. Своє класичне завершення іконографія сюжету отримала в так званому „володимиро-суздальському” й „новгородському” варіантах, які покладено в основу багатьох подальших зображень. І в українських іконах 18 століття, присвячених цьому сюжету  зображалася  невелика постать Богородиці, яка найчастіше стояла на легкій хмарці, обабіч неї розміщуються групи праведників. Легка  постать немов злетіла і зупинилась над іконостасом, царською брамою. В руках у Богородиці – омофор (довга широка тканина з хрестом, яку носять єпископи під час богослужіння, він знаменує собою благодать Божу і турботу про будь-яку людину, яка заблукала чи відступила від церкви), який вона простерла над людьми, що стоять у храмі.

Після Переяславської ради 1654 р. з’явилося велика кількість „Козацьких Покровів”, вони стали носієм захисної теми в українському іконописі. Україні завжди приходилося боротися за свою незалежність від зовнішніх ворогів, тому народ завжди звертався до Господа по допомогу, а найчастіше до образу Богородиці-заступниці. Хоч ікона Покрова відома в багатьох країнах православної віри, тільки в Україні вона стала національною іконою, увібравши в себе дух українського народу, його уподобання і сподівання, набувши дуже специфічних композиційних, іконографічних варіантів.

Українські іконописці барокової пори, шукаючи нових виразних форм, вочевидь, взяли за своєрідний взірець і італійський середньовічний композиційний тип зображення „Мадонни делла Мізерікордія”, її різні варіанти використовувались в різних композиційних схемах. Вони заповнюють площину ікони портретними образами козацької старшини духовенства, наближаючи їх до образу Богородиці. Образи гетьманів, полковників та інших представників старшини на численних іконах „Покрови” були поширені в українському іконописі з кін. 17 – 18 століття. Велична  Богородиця, яка вже стоїть не на хмарці, а серед людей, благословляє і вкриває людей своїм розкішним гаптованим плащем. „Покрови” були своєрідною енциклопедією сучасного життя – типажі, костюми, уподобання. Це була можливість наблизитись до небесного, сакрального ще за життя зображуваного.

Запорозькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою. Це свято мало для козаків подвійне значення: під покровом Богородиці запорожці не боялися ні ворожого вогню, ні грізної стихії, ні морської бурі. Під покровом Прісно Діви козаки свято виконували головний девіз свого життя – захист православної віри. На Запоріжжі була козацька церква святої Покрови. Існує переказ, що після зруйнування Запорозької Січі у 1775 році козаки, які пішли за Дунай, взяли з собою і образ Пресвятої Покрови.

Українська Повстанська Армія (УПА) обрала собі свято Покрови за день Зброї. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як релігійне, а й як національне свято.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ:

В побуті українського села Покрова – це був сезон сватання та весілля, а тому дівки, яким уже надокучило дівувати, молилися: „Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зосталась дівкою” . На Поділлі дівчата казали : „Свята мати Покровонько, завинь мою головоньку чи в шматку, чи в онучу – най ся дівкою не мучу!”

„КАЛЕНДАР”:

Трактування духовного змісту свята Покрови в живописі Катерини Косьяненко базується на елементах класичної іконографічної схеми. Це також нагадуванням про народні українські традиції, пов’язані з цим православним святом. Замість зображень історичних персонажів художниця створила образи простих українських жінок в гуцульських строях, яких накриває своїм омофором Богородиця. Вони ототожнюються з українським народом, який і в наш час потребує захисту Богородиці, повернення до історичних коренів, традицій.

За картину „Покрова” Катерина Косьяненко у 2003 р. отримала перший приз на   100-му Осінньому Салоні у Парижі.

 

 „МИКОЛА”. 2005. Приватна збірка

 

ПРАВОСЛАВНЕ СВЯТО:

ДЕНЬ СВЯТОГО МИКОЛАЯ  6 грудня ст. ст. – 19 грудня нов. ст.

Святий Миколай народився в м. Патарі, в Малій Азії бл. 280 р. Уникав світських веселощів, зрештою відцурався від мирського життя, прийняв чернечий чин. Згодом став святенником, архієпископом в Мірах Лікійських.

ІКОНОГРАФІЯ:

Величезної популярності набув в Україні ще з давніх часів образ святого Миколая як захисника чистої правди і віри та ще й мав дар творення чудес: захищав мандрівників, мореплавців, хворих, нужденних, невинно засуджених. Образи цього  дійсно „народного” святого наповнюють українські храми від самого хрещення  й до сьогодні. Дослідники вважають святителя Миколая малювали з реально існуючих  людей, мабуть, з найкращих, найчесніших, найсправедливіших українських єпископів і священиків. А вже в ренесансно-барокову епоху рідко на якій іконі святитель Миколай не схожий на доброго, лагідного дідуся-архієрея. Насичені соковитими кольорами, українські барокові зображення святого Миколая несуть відчуття святкової піднесеності.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ:

День святого Миколая – веселе народне свято. Святитель Миколай роздає дітям подарунки. Колись господарі в цей день скликали гостей, веселились, а по обіді запрягали найкращих коней і з піснями і веселими вигуками їздили навколо села, перевіряючи чи слизький сніг випав у цьому році. Хто перший прийде вранці до хати, той буде першим полазником. Всі сподівалися на те, що це буде добра людина.

„КАЛЕНДАР”:

Святитель Миколай роздає дітям подарунки. З цим пов’язано сюжет твору „Микола”. Зображений канонічно, Святитель благословляє дітлахів, які копирсаються у снігу. Біля його ніг лежать кумедні дитячі подарунки, одяг розцвічено українськими барвистими квітами. Обличчя Миколая гарне і добре як і в старих українських іконах. Нехай ця добра людина зайде до кожної української оселі та благословить всіх діточок!

 

 „РОЗМОВА”. 2004 . Приватна збірка

 

ПРАВОСЛАВНЕ СВЯТО:

СВЯТ – ВЕЧІР. РІЗДВО ХРИСТОВЕ  25 грудня ст. ст. – 7 січня нов. ст.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ:

Перед Різдвом Христовим зустрічають Святий вечір. У турботах минає весь день. Коли сонце схиляється до заходу, господар вносить до хати сніпок жита, ставить його  в покутті, під образами, вітає домашніх із Святим вечором… Але перш ніж усім сісти за вечерю, треба нагодувати Худобу. Господар бере миску, підходить до столу і набирає по кілька ложок кожної страви, бере хлібину. Все усе несе в стайню і роздає тваринам. Кожну  благословляє, тричі торкаючись хлібом її голови. Вдарити сьогодні будь-яку тварину – великий гріх! У цю ніч, опівночі всяка німина людською мовою розмовлятиме з Богом. Бог запитає, як їй ведеться у господаря. Якщо господар не б’є її і добре годує, вона похвалить його перед Богом, а коли б худоба була голодна і заплакала, то нехай потім не нарікає такий господар сам на себе, якщо йому не поведеться з худобою в наступному році.

КАЛЕНДАР:

Перед худобою ясла з дарунками – згадка про народження Христа в печері, де стояли ясла з сіном та про дарунки волхвів.

 

„ВОДОХРЕЩА”. 2005 . Фонди НАОМА

 

ПРАВОСЛАВНЕ СВЯТО:

БОГОЯВЛЕННЯ ГОСПОДНЄ (ВОДОХРЕЩА) 6 січня ст. ст. – 19 січня нов. ст.

Коли Ісусові виповнилося 30 років, і настав час вийти до людей, Він із Галілеї прийшов на річку Йордан до Іоанна Хрестителя, щоб охреститися.

ІКОНОГРАФІЯ:

Іконографія українських ікон із сценою хрещення доволі прості за композицією. У центрі зображували голубий овал, який символізував води річки Йордану, в ньому зображено постать Ісуса Христа. Ліворуч від Христа – постать Іоанна Хрестителя, праворуч три янголи.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ:

На Україні це дуже шановане зимове свято. Ще за тиждень до свята колись парубоча громада, а потім окремі господарі прорубували в річці ополонку, випилюючи з льоду великий хрест, ставили його перед ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоним. Біля хреста будували з льоду престол, все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок („царські врата”). В день Водохрещі, після богослужіння, весь народ йшов на річку до хреста. Йшли з дерев’яним хрестом, хоругвами всі: старі, молоді, діти. Кожен ніс з собою пляшку або глечик. На річці весь похід зупинявся і ставав на льоду великим барвистим колом. Священик занурював хрест в ополонку, хор співав „ Во Йордані крещаюся Тобі, Господі…”. Коли воду було освячено, люди підходили і набирали її у свій посуд. Освячену воду пили, кропили свяченою водою будівлі, тварин, бо вважали таку воду цілющою.

„КАЛЕНДАР”:

В картині „Водохреща” зберігається традиційна іконописна  композиція, тільки до традиційних персонажів додається зображення юрби козаків, українських селян, і вона стає своєрідним фоном для першого плану – зображення родини з малим дитинчам, яке тримає в руках горщик із свяченою водою В творі перемішуються хронологічні пласти. Біблійні події переносяться в зимову Україну. Хрещення в холодній воді перетворюються на символ страждань і довготерпіння. І в той же час це панування святкової радості, поліфонічний гомін буття, поліхромний образ багатолюдного дійства.

 

 „ПАСІКА”. 2005 . Приватна збірка

ДЕНЬ ПРЕПОДОБНОГО ОЛЕКСІЯ, ЧОЛОВІКА БОЖОГО  17 березня ст. ст. – 30 березня нов. ст.

Олексій був сином римського сенатора, відмовився від всіх земних благ заради християнської віри.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ:

Українці  день святого Олексія називають „Теплого Олекси”. В цей день вівсянка засвище свою пісеньку: „Покинь сани, бери віз”, а „щука-риба хвостом лід розіб’є”. В цей день пасічники виставляють вулики на пасіку і просять, щоб бджоли приносили віск Господу на свічку, а мед людям для їжі. Вони також творять молитву Святому Олексію, чоловіку Божому, щоб він захищав бджіл від лиха і всякої напасті. Великий кодекс народних вірувань щодо бджільництва свідчить про те, що народ наш давніх часів надавав цьому заняттю великої ваги. Існувало безліч обрядових дійств. Виносили вулики з численними молитвами, заклинаннями, які передавалися з діда прадіда. Не залишилася байдужою до бджільництва і провідна верства старої козацької України.

Пасіки оберігали ікони. Майже всі церковні служителі тримали бджіл.

У християнстві завдяки своїй працьовитості, бджола стала символом діяльності, старанності, працьовитості, порядку і релігійного красномовства. Святий Амвросій порівнював церкву з вуликом, а християнина – з бджолою, яка безустанно трудиться й залишається відданою своєму вулику. Вулик, таким чином, являється символом згуртованої релігійної спільноти і означає впорядковане й благочестиве співтовариство. Бджола, яка, як вважається, ніколи не спить, символізує у християнина завзятість і пильність. Бджола, яка літає у повітрі – це душа, яка вступає до Царства Небесного. Уявлення про те, що бджоли живуть лише ароматом квітів, зробило їх символом чистоти й помірності. Бджола – надзвичайно багатогранний символ. Вона уособлює мудрість, родючість, працьовитість, ощадливість, порядок, чистоту та цнотливість. У низці традицій бджола служила символом неба й зірок, а також брала участь у створенні світу, виступаючи на стороні бога проти злого духу.

Бджола й мед тісно пов’язані з потойбічним світом, культом мертвих, поховальними обрядами. Зображені на гробницях бджоли означали безсмертя й воскресіння. Бджолиний рій означає землю, душу землі, захист і материнство. Бджола стала емблемою Діви Марії. Українці називали бджолу “святою”, німці давали їй назву “божа пташка” і “пташка Марії”.

„КАЛЕНДАР”:

Твір „Пасіка” – спроба реконструювати давні події дня Теплого Олекси, коли представники козацької старшини урочисто і з великою шаною, як великий дорогоцінний скарб, виносять гарні різьблені вулики на простір. Та це тільки сюжет, його пронизують безліч підтекстів та глибинних філософських ліній.

 

„ЗОЛОТІ ЯБЛУКА”. 2004. Приватна збірка

 

ПРАВОСЛАВНЕ СВЯТО:

ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЄ або ДРУГИЙ СПАС 6 серпня – 19 серпня нов. ст.

Будучи в Галілеї, Христос взяв з собою своїх учнів. Це були Петро, Яків та Іоанн. На горі Фавор Христос став молитися і він змінився на очах апостолів: обличчя засяяло як сонце, а одяг став білим. Канонічна іконографія добре відома, зображували саме цей епізод Євангелія.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ:

Свято Преображення належить до великих двунадесятих свят і припадає на час, коли достигають плоди землі. В Україні святять в цей день яблука, груші, мед і обжинкові вінки або жмут колосся жита й пшениці. Колись правовірні люди до цього дня не їли садовину, бо це вважалось гріхом. Особливо дотримувалися цього правила жінки, у яких померли діти. Вважалося, що в цей день Богородиця роздає в раю душам померлих діточок золоті яблука.

„КАЛЕНДАР”:

В творі „Золоті яблука” зображено Богородицю. На ній традиційний для іконопису синьо-вишневий одяг. Божа Матір сидить в чудовому саду на троні і роздає золоті яблука малим діткам. Обабіч центральної групи – жінки та чоловік з садовиною, пшеничним снопом… Легкий, світлий смуток панує в цьому середовищі, яке об’єднує земне і небесне.

 

 „КУПАННЯ”. 2004. Приватна збірка

 

ПРАВОСЛАВНЕ СВЯТО:

АПОСТОЛА СИМОНА ЗИЛОТА 10 травня ст. ст. .- 23 травня нов. ст.

Святий Апостол Симон народився в Кані Галілейський. На його весілля був запрошений Ісус Христос. З Євангелія ми знаємо про чудо – Ісус перетворив воду на вино. Здивований таким чудом, Симон увірував в Ісуса як  Бога і був названий Зилотом, що означає ревнитель.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ:

День святого Апостола Симона Зилота за народною традицією є днем, коли йдуть у ліс збирати зілля, яке на Київщині називають Симонове зело. Селяни вважали, що в цей день трава цілюща. Важливо було зібрати зілля до сходу сонця і тих місцях, де люди не ходять. М’ята, материнка, підмаренник, гравілат – для настоїв-відварів,  для лікування, для дівочих чар.

В одній з хат збиралися баби й молодиці, варили зілля, виливали цю воду в велику широку діжу. На стіл клали хліб, рушник – це все для „Симона”. „Симоном” вибирали одну з жінок, її роздягали і купали. Потім купалися інші жінки. Після чого йшли в садок пити цілющі настоянки і співати. Такий обряд очищення весняною водою ще й з додаванням цілющих трав можна знайти у багатьох народів. Він бере свій початок ще від часів стародавнього Риму. У давніх слов’ян мі існував культ квітів і рослин, богиня весни Лада „ключиками весни відмикала у лютої зими тепло і сонце… І заквітчувала землю цвітом – красою…” А дівчата заквітчували голівки віночками, з’єднуючись з Сонцем, Небом, Вічністю. З приходом християнства „опікуватись” рослинами став Апостол Симон Зилот. Незрозуміле чуже ім’я Зилот українська народна уява пов’язала зі словами „зілля”, „золото”, а звідти – цілющі трави і скарби, бо у цей день не тільки збирали трави, а й шукали скарби.

„МАНДРІВНИКИ”. 2004. Приватна збірка

 

ПРАВОСЛАВНЕ СВЯТО:

СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА 29 червні ст. ст. – 12 липня нов. ст.

Найважливіші події з життя двох апостолів описані в Євангелії і Діяннях святих Апостолів.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ:

Українські селяни називають цей день святом „Петра”. Святий Петро часто згадується в народних віруваннях та легендах. В цей час в багатьох районах України починаються жнива, а звідти походить народне вірування про те, що справа святого Петра  – „жито зажинати.” В одній з колядок Апостоли Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів:

„Святий Петро за плугом ходить,

Святий Павло волоньки водить,

А сам Господь-Бог пшеничку сіє,

А святий Ілля заволочує.”

До свята Петра і Павла готувались колись як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, прибирали подвір’я. Ранком звичайно всі йшли до церкви, дівчата заквітчувалися польовими квітами, а найчастіше червоними маками. Після церкви люди розговлялися мандриками – пампушками з пшеничного тіста, яєць та сиру. Сама назва походить від того, що Апостоли Петро і Павло, мандруючи світом, живилися  „мандриками”. В цей день перестає кувати зозуля, селяни кажуть, що вона у святого Петра колись вкрала одну мандрику й за її Бог покарав.

„КАЛЕНДАР:

В творі „Мандрівники” апостоли йдуть серед стиглих ланів, де „жито стоїть як стіна”, як прості селяни, ще й босоніж. Спілкуючись, оглядають поля, які навесні орали та засівали, оцінюють врожай та придивляються, хто з робітників роботящий, а хто ледачий. Та  торбинку з мандриками несуть…

 „ЛЯЛЯ”. 2005. Фонди НАОМА

КРАСНА ГІРКА  22 квітня ст.ст. – 5 травня нов. ст.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ:

Красна гірка – одно з народних свят красної весни, з цього дня починають хороводи, гри на горах. Разом з Красною гіркою того самого дня дівчата „грають”  Лялю (Лелю), для чого збираються у хороводи. Вибравши найкращу з дівчат, хоровідниці прикрашають їй шию, груди, руки й ноги різним зіллям, а на голову кладуть вінок із свіжих квітів. У такому вбранні садовлять Лялю на дернову лавку, пеньок або спиляне дерево. Поряд кладуть на частунок: дзбанок молока, грудку масла, шмат сиру, а також вінки із свіжих квітів. Коли все готово, дівчата починають водити хороводи навколо Лялі, співаючи веснянки та згадуючи милого. Коли хороводи закінчувалися, дівчата по черзі підходили до Лялі, а та кожній з них на голівку клала вінок вінок. Дівчата причащалися крихтами сиру, запивали молоком, ще брали собі червону крашанку. Вінок від Лялі кожна дівчина зберігала до наступної весни… Подібні забави напередодні святого Юрія зустрічаємо і в інших слов’янських народів. В веснянках ім’я Ляля, Леля згадується часто. Її ототожнюють з дочкою Лади, старослов’янської Венери. Тож, дівочі хороводи біля Лялі – це не що інше, як заворожування дівочої краси.

”КАЛЕНДАР”:

Тому така загадкова Ляля на картині – чарівна, давня, язичницька богиня, берегиня дівочої краси!

 

 „ВАРВАРА”. 2005. Приватна збірка

 

ПРАВОСЛАВНЕ СВЯТО:

СВЯТОЇ ВЕЛИКОМУЧИНИЦІ ВАРВАРИ  4 грудня ст. ст. – 17 грудня нов. ст.

Варвара була дочкою багатого і знатного Діоскора, який жив у фінікійському місті Геліополі за царювання імператора Максіміана. Батько довідався, що дочка стала християнкою і побив її, зачинивши в кімнаті. Варвару катували, вона померла мученицькою смертю. Мощі святої Великомучениці Варвари були перевезені до Києва з Царгорода грецькою царівною Варварою, дружиною київського князя Святополка-Михайла. Нині мощі знаходяться у Володимирському соборі м. Києва.

ІКОНОГРАФІЯ:

В Україні культ святої Варвари, однієї з перших жінок-християнок , був особливо поширеним. Вона завжди була найбільш шанованою святою, їй присвячено безліч церков та ікон. З кінця 17 ст. і протягом 18 ст. культ святої Варвари поширився в центральних областях України, на Волині та Поділлі. Найчастіше її зображували в віночку на голові, в намисті, з мечем, пальмовою гілкою та чашею.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ:

За народною легендою свята Варвара вишила ризи самому Ісусові Христу. У день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити. Можна тільки вишивати та нитки сукати… Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шепотіли: „Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила”.

„КАЛЕНДАР”:

Стоїть свята Варвара серед українського жіноцтва, в українській хаті, прикрашеній іконами та рушниками, тримає в руках червону, гаптовану золотими „виноградами” та „квітками” тканину. А жінки дивуються та вчаться такі ж гарні орнаменти виводити на рушниках, сорочках, коштовних ризах… І дійсно, настільки блискуче, гармонійне, багатобарвне, неперевершене українське вишивання, що тільки від вправної святої Варвари можна було це вміння перейняти1

 

”КАТЕРИНА”. 2005. Приватна збірка

 

ПРАВОСЛАВНЕ СВЯТО:

СВЯТОЇ ВЕЛИКОМУЧЕНИЦІ КАТЕРИНИ  24 листопада ст. ст. – 7 листопада нов. ст.

Свята Великомучениця Катерина з Олександрії була дуже вродлива і багата. У 304 р. вона прийняла віру христову і відтоді проповідувала вчення Ісуса Христа. Була замучена за віру за наказом імператора Максиміана.

ІКОНОГРАФІЯ:

Великомучениця Катерина – одна із найшановніших святих як у східній та і в західних церквах. Вітчизняний іконопис знає чимало творів з зображенням святої Катерини. На барокових іконах її зображували з короною на голові, в пишних строях, з пальмовою гілкою (символ мученичества) та  знаряддями тортур – колесом і мечем.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ:

В народі свято називається Катерини – свято дівочої долі. Напередодні  цього свята парубки  постили, щоб Бог послав їм добру жінку. Вранці, до схід сонця, дівчина йшла в садок за вишневою гілочкою. В хаті  її ставили у пляшку з водою. Якщо до Меланки вишня розквітала – то був добрий знак, дівоча доля цвісти буде. Увечері дівчата сходилися до однієї хати, варили борщ та кашу. Опівночі дівчата брали горня, обертали новим рушником й шли „закликати долю”. Якщо в цей час заспіває півень- доля обізвалася, якщо ні – доля оглухла, не чує. Журиться тоді дівчина, долю проклинає.

„КАЛЕНДАР”:

Ворожить дівчина в день Великомучениці Катерини, заглядає в темряву люстерка, виглядає долю. А яка доля може бути наймиліша для дівчини – милий та любий… А доля пропонує то злого, то жадібного, то підступного, то дурного, то хитрого, то убогого, то п’яничку, то нечупару… Де ж ти гарний та щирий! Покажись.

 „СІМ ТОПОЛЬ”. 2004. Приватна збірка

 

ПРАВОСЛАВНЕ СВЯТО:

СВЯТОГО ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ЮРІЯ ПЕРЕМОЖЦЯ 23 квітня ст.ст. – 6 травня нов. ст.

Святий Великомученик Юрій (Георгій) народився у Бейруті в християнській сім’ї. Ставши доросли, пішов служити до війська, де серед воїнів вирізнявся розумом, хоробрістю, фізичною силою, а також красою обличчя. За мужність і духовну перемогу над мучителями, а також за чудодійну допомогу людям під час небезпеки Великомученика Юрія називають Переможцем.

ІКОНОГРАФІЯ:

На іконах святого Юрія зображають у вигляді воїна-вершника із списом в руці. Він вбиває змія, що символізує перемогу над дияволом, перемогу добра над злом. Цей святий лицар за християнською легендою                                                                                                                            врятував невинну дівчину, яку принесли в жертву змієві.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ:

Святий Юрій вважається покровителем хліборобства і скотарства у всіх християнських народів. На Україні це свято завжди було у великій пошані. За стародавнім народним віруванням, у цей день „весна сходить на землю”. Перед тим люди тільки кликали її, запрошували, як бажаного гостя, зустрічали піснями і хороводами, а тепер, мовляв, вона вже тут поміж нами, зійшла на землю і почала господарювати. Святий Юрій „відмикає землю й небо…випускає росу, дівочу красу…”. В цей день відбувався вигін худоби на Юр’єву росу,
і ця дія в’язалася з цілим рядом магічних актів. Розроблених для того, щоб „очистити” свійських тварин від усього злого і те зло увійти в якийсь сторонній предмет або випалити його вогнем і тим самим забезпечити худобі щасливе перебування худоби на полях, лісах, полонинах.

КАЛЕНДАР:

„Сім тополь” – поетичний пейзаж одного з куточків старовинної Канівщини. Написаний саме на початку травня, коли весна тільки починає господарювати на полях і луках, коли корівок  вперше вигнали на  „Юр’єву росу”, він присвячений дню Святого Юрія.

 

 

 

 „БІЛІ ПТАХИ”. 2005. Приватна збірка

 

ПРАВОСЛАВНЕ СВЯТО:

БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ 25 березня ст. ст. – 7 квітня нов. ст.

Свято Благовіщення належить до найдавніших (з 4 ст.) на честь Богородиці. Відноситься до двунадесятих свят,  пов’язано з євангельськими подіями, під час яких Архангел Гаврїїл сповістив Діві Марії про те, що Вона народить сина Божого.

ІКОНОГРАФІЯ:

Іконографія сюжету склалася в Візантії: Архангел Гавриїл з білою лілією – символом непорочності – з’являвся перед Дівою Марією, яка зображувалась в інтер’єрі за читанням чи шитвом.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ:

В народі Благовіщення вважають великим святом. Цього дня не можна працювати, навіть пташка гнізда не в’є. Вранці, коли ще правилася служба в церкві, випускали пташок з неволі. Щоб співали, прославляли Господа та просили щасті – удачі том, хто їх випустив.

КАЛЕНДАР”:

Білих птахи в золотих клітках тримають в руках, притискаючи до напівоголенних тіл язичницькі Богині-Берегині. Вони височать понад Дніпром на тлі прохолодної сині ще скутої прохолодою землі. Зараз вони випустять птахів, закликаючи весну, тепло.

 „ГОЛОВОСІК”. 2005. Власність автора

 

ПРАВОСЛАВНЕ СВЯТО:

УСІКНОВЕННЯ ГОЛОВИ ПРОРОКА ПРЕДТЕЧІ ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІОАННА  29 серпня ст. ст. – 11 вересня нов. ст.

Святий пророк Іоанн, Предтеча Господа, проповідував приход Месії, охрестив Ісуса Христа і після хрещення Ісуса проповідував народу смирення і покаяння. За наказом царя Ірода Іоанну відтяли голову.

ІКОНОГРАФІЯ:

На іконах „Усікновення голови Іоанна Предтечі” зображали воїна з мечем та Іродіаду, за проханням якої було вбито Іоанна. Іродіада тримає блюдо з головою пророка.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ:

Цей день в народі називають Головосікою. Цього дня дуже суворо дотримуються посту. Не можна різати нічого, що нагадує голову, бо може потекти кров. В цей день не варять борщу, бо гріх його їсти. Старі люди не беруть в руки  ножа, навіть хліб ламають руками.

„КАЛЕНДАР”:

Картина „Головосік”, хоча й має зв’язок з трагічним біблійним сюжетом,  в ній присутнє зображення чоловічої голови, але твір, скоріше, присвячений колізіям буденного життя. Він побудований на асоціаціях:  зрада, вбивство, страждання. Найбільш загадковий з творів серії „Календар”, активний за кольорами, тривожний. В картині ледь намічена жіноча фігура у гаптованій сорочці, за жінкою стоїть хтось, хто підтримує  її падаюче тіло. Розгледіти ми можемо лише частину обличчя та руки.

 

  ”ЯВДОХА”. 2005. Приватна збірка

ПРАВОСЛАВНЕ СВЯТО:

ПРЕПОДОБНОЇ МУЧЕНІЦІ ЄВДОКІЇ (ЯВДОХИ) – 1 березня с.ст. – 14 березня нов. ст.

ІКОНОГРАФІЯ:

Преподобна Євдокія була монахинею, мала дар чудотворення. Її зображують у чернечему вбранні, іноді – серед весняного пейзажу.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ:

Приблизним початком весни вважався день преподобної мучениці Євдокії, або Явдохи (14 березня). За старим стилем Євдокії святкували 1 березня, а цей день вважали початком нового року, який приходить з пробудженням природи. У цей день прокидається байбак, але тільки вийде з нори, «тричі свисне й знову лягає на другий бік»; далі прокидається ховрашок; ще далі – риба хвостом лід розбиває. З цього дня люди вгадували не тільки, якою буде весна і літо, але й наскільки врожайним буде рік. Явдоху вважали берегинею ключів від весняних вод: захоче  – рано пустить воду, прогнівається – морози напустять, тому й боялися селяни працювати в цей день. Вважали, що з цього дня сніг набував цілющу силу. Сніжною водою змочували рани, напували хворих. В цей день розпалювали багаття, співали веснянки, пекли птахів з тіста.

КАЛЕНДАР:

Побутова, родинна сцена без певного сюжету: традиційне вбрання, типажі.  Декоративна, з пастельним колоритом, з відгоміном блакиті весняних струмків.

Л.Г.